Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Екзот сьогочасся

З відчувань «наівної» дивачки

0 906

Галина Шумицька

Доброго часу доби, шановне товариство! Не планувала щось писати. Принаймні блог точно. Хотілося бодай на тиждень узяти паузу, перевести дух, відмежувати особисте від громадського, зайнятися родинними справами і т. ін. Не вийшло. ☺ Не той тепер, видно, час…

День Незалежності нашої відзначали із родичами у самому серці України – Миргороді. Побували і на Сорочинському ярмарку. Аякже. Враження які? Різні.

Російською переважно той ярмарок балакав. Як і Київ. Хтось легко переходить на українську, хтось важче, більшість все-таки старається. Це обнадіює. Бо ж найкоротша дорога до себе в мові захована…

Місцевий люд від заїжджого відрізнити неважко. Дуже впадає у вічі, чого ті люди шукають… Автентичності, рідності, коренів вони шукають… Вишивані сорочки одягають, голови вінками прикрашають. Штучні ті вінки наразі. І виглядають так. Але нічого. Не все відразу. А ще правди і натуральності прагнуть. Друзі мої, як це видно!!! Не переказати…

І знаходять – ось що головне.

Питаємо гречаний мед. Доня дуже любить саме його. Нема, дітки, каже бабуся. Нема, бо таку гречку сіють, що й муха на неї не сіда – куди вже бджолі. Ось акацієвий, липовий, з різнотрав’я, а гречаного нема. Але ніхто й не пропонує. Ось що вражає. Набодяжити ж можна. Коли ні…

По дорозі з Миргорода проїжджаємо через Лубни. Заходимо поклонитися святиням Мгарського монастиря. Навколо тиша і спокій. Пасуться корівки. У крамничці на території пропонують свою випічку, знову-таки мед (чисто гречаного нема!), масло, кефір. Пропоную купити. Все воно порівняно дороге, але ж монастирське! Це я так сприймаю. Моя ж дев’ятнадцятирічна донька скептично дивиться на мене, вчергове називає «наівною» дивачкою. Чомусь це підкреслює: не наївна, а саме «наівна». Не стала випитувати, чому саме так. Розкаже, якщо захоче.

Але яким буде її обличчя за кілька годин, коли посмакує тими продуктами і визнає, що вони таки справжні! Неймовірно смачні тільки тому, що натуральні! Ніхто їх там не рекламує. Ніхто нікуди не вивозить. Готують для себе і для тих, хто захоче по них прийти. Ось воно, дорогі друзі! Мабуть, це дуже страшно й водночас вельми обнадійливо: правда стала екзотом!

Знайти її просто і непросто. Коштує вона дорого. На смак – не передати! Варто скуштувати! Гірка буває? Не біда – не лиш солодкого потребуємо. Баланс важливий.

До чого веду? Дивлюся на огидну «твар» (так моя баба, Царство їй Небесне, казала на обличчя) нинішнього расєйскава царя, наскрізь просякнуту брехнею і фальшем, і хочу кричати на увесь світ: НАС ВРЯТУЄ ТІЛЬКИ ПРАВДА!

Хай вона у кожного своя. Хай ми наразі не вміємо її узгоджувати з правдою іншого. Не біда. Навчимося. Головне – пробувати. Раз боляче, другий раз неприємно, а тоді, дивись, – щось із того буде. У різних масштабах це треба робити. У нашій університетській родині теж.

Не треба «розбиратися» з Медіацентром. Кажу це передусім тому, хто таке пропонує, і всім тим, хто пробуватиме це робити. Не вийде, дорогі друзі. Не ті тепер часи. Аби вижити, маємо пробувати казати правду і не ховатися.

Медіацентр підготував добрий майданчик для комунікації. Кожному туди двері відчинені. Умова тільки одна: називай себе своїм ім’ям. І постарайся толерувати. Почути думку іншого. Бо в кожній є раціональне зерно. Переконана: У КОЖНІЙ!

Я щиро дякую ректору за відвагу зробити це одним із перших. Одна річ – базікати про демократію, інша – втілювати демократичні цінності у життя. Пропоную пробувати!

Галина Шумицька, директор Медіацентру

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.