Фольклорист Іван Хланта: «Доки живе народ – доти буде жити й народна казка»
Внесок Івана Васильовича в кожен із перелічених напрямів складно переоцінити: він автор понад 120 книг, серед яких збірки казок та української народної пісні. Науковець записав 7 тисяч текстів і мелодій пісень (!) на Закарпатті, в сусідніх областях України і за кордоном – на Мараморощині й Банату (Румунія), у Руському Керестурі та Новому Орахові (Сербія), на Кубані.
За прилавком книгарні фольклорист презентував зокрема збірку «Казки Закарпаття в записах Івана Хланти», яка побачила світ у 2024 році. Видання вміщує 110 казок, записаних автором у 12 казкарів із різних районів Закарпаття. Більшість текстів вийшли друком уперше. Цікаво, що матеріал, який увійшов до книги, Іван Васильович збирав з 60-х років.
Іван Хланта – єдиний в Україні фольклорист, який записав близько 500 текстів казок. Загалом науковець видав їх у 24 збірках, з яких 4 – записані ним особисто у різних казкарів у селах Закарпаття. Це «Добра наука» (казкар Д. Юрик), «Усі скарби з лісу йдуть» (казкар П. Куртанич), «Золотий птах» (казкар С. Майор), «Казки та легенди з-під Хустського замку» (казкар Ю. Баняс). До слова, казкаря Юрія Баняса із с. Боронява Іван Васильович називає сучасним Гомером: «Шість тижнів з ранку до вечора цей чоловік розповідав мені казки. У нього я записав 210 історій. Впевнений, що він знав більше. Та я мусив повертатися на роботу, тож записати всі не зміг».
Також Іван Васильович перший записав казки Великоберезнянського району, які склали книгу «Казки та легенди з витоків Ужа». Варто зауважити, що казкарів фольклористу допомагали шукати його студенти – науковець свого часу працював на кафедрі української літератури Ужгородського університету.
У книгах Івана Хланти казки на будь-який смак: це і родинно-побутові (збірка «Як чоловік кішку вчив працювати»), і героїко-фантастичні (збірка «Молодильна вода»), і такі, де героями виступають діти від народження і до 16 років (зб. «Казкар») або винятково жінки (збірки «Розумниця», «Мамине серце»), і де йдеться про бідних та багатих (зб. «Казки про бідних та багатих») та ін.
«Народними казками захоплюються в цілому світі. Доки живе народ – доти буде жити і народна казка. Бо її сила могутня, чарівна. Без неї ми не проживемо, це наше підґрунття, те, що мандрує з нами у віках, – каже Іван Васильович. – Недарма ці історії люблять читати як діти, так і дорослі. Це ж про нас, наше життя».
Щодо особливостей народної казки, то, за словами фольклориста, серед іншого вона має свою систему героїв, символічні числа, як-от 3 і 7, й завжди йдеться про боротьбу добра і зла, правди і кривди. А на боротьбу зі злом виступають об’єднані сили людей, природи. Цікаво, що принцип викладу історії у кожному селі свій, його дотримуються казкарі, так продовжується народна традиція.
Нині на Закарпатті казкарів небагато, але, як з сумом зауважує Іван Васильович, і за ними записувати нікому, чомусь ця тема не цікавить науковців.
Фольклорист мріє, щоб його збірки були перекладені на іноземні мови. Цікавий факт: у 1997 році дружина науковця Марія переклала на українську мову 23 угорські народні казки, які склали збірник «Зайчиків дзвіночок». Презентацію тоді зробили в Угорщині й мали дуже позитивні відгуки.
Творчих планів у Івана Хланти вистачає, бо ж чимало казок із записів науковця ще мають побачити світ. Наразі ж готується до друку збірник «Казки Копашнова» – з рідного села автора.
Та найбільше Іван Васильович мріє про мирну Україну, щоб не гинули наші хлопці і дівчата. Й твердо вірить: ми поборемо проклятого триголового змія. Бо добро завжди перемагає зло – казки не брешуть.