Іван Хланта презентував унікальний збірник казок рідного села Копашнова
134 казки від 15 казкарів Хустського району увійшли до 23-ї збірки відомого закарпатського фольклориста
Модерувала захід завідувачка відділу краєзнавства Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки ім.Ф.Потушняка Олеся Шелак.
Іван Хланта, автор понад 120 книг, присвятив своє життя збереженню української народної творчості. До нового збірника увійшли казки рідного для фольклориста села Копашнова Хустського району, які він записував протягом кількох десятиліть — упродовж 60–90-х років ХХ і до початку ХХІ століття.
«До цього збірника я готувався все своє життя. Постійно тримав зв’язок з рідним селом і досі приїжджаю, як маю нагоду. Коли зібралася певна кількість творів, серед яких можна відібрати найкращі, я вирішив довго не чекати й опублікувати збірник. Вважаю, що «Казки Копашнова» – це другий в Україні збірник одного села. Перший вийшов у 1979 році. Його підготував до друку Юрій Туряниця. Це казки с. Горінчова Хустського району, які записав Петро Лінтур. Збірник називається «Казки рідного села». Було би непогано, якби у кожному селі був зібраний та опублікований такий збірник. Ми би тоді знали, яке величезне багатство має наш український народ. Я би дуже хотів, щоб молодь взялася до цієї роботи і записувала народні казки, легенди, перекази і пісні. Адже те, що буде записано і надруковано, – те буде збережено. А якщо ми пропустимо і не надрукуємо — його вже тяжко буде відновити», – наголошує Іван Хланта.
Збірник налічує 134 казки, систематизовані за жанровими різновидами: про тварин, героїко-фантастичні, соціально-побутові та інші. У книзі зібрано творчість 15 казкарів. Найбільше, а саме 35 казок, розповіла рідна сестра Івана Хланти — Христина.
Будучи старшим викладачем на кафедрі української літератури, Іван Хланта запропонував своїм студентам пошукати в рідних селах казкарів та піснярів і записати від них тексти. Тоді знайшлася одна студентка із с. Копашнова — Ольга Гангур, 13 записів якої через багато років увійшли до збірника.
Усі тексти, крім п’яти раніше опублікованих, друкуються вперше. Матеріал подано за нормами сучасного українського правопису зі збереженням діалектної лексики, а тлумачний словник наприкінці книги пояснює 274 місцеві слова.
Співупорядницею збірника стала донька Івана Хланти Марина Офіцинська. Їхня співпраця з батьком триває ще з 1992 року. Першим спільним проєктом тоді стали збірки казок, головними персонажами яких є дівчина або жінка – «Розумниця» та «Мамине серце». Потім було ще кілька збірників не лише казок, а й пісень, коломийок та ін.
«Працювати з татом — це надзвичайно відповідально. Коли берешся за справу і він тобі довіряється — ти маєш зробити це добре, чітко, красиво, щоб воно було на роки і відповідало певному рівню. Тато записував усі тексти у зошити, тож їх треба було передруковувати, на початку — на друкарській машинці, згодом — на комп’ютері. Цим я й займалася. Щодо «Казок Копашнова», знаєте, як буває: все видається, все робиться, але до свого, рідного, руки доходять насамкінець. Я дуже рада, що він нарешті довів справу до кінця, бо краще за нього цього ніхто не зміг би зробити. Сподіваюся, ця збірка знайде читача і буде корисною».
Книга вийшла за сприяння Закарпатського обласного організаційно-методичного центру культури, де Іван Хланта працює провідним методистом відділу народної творчості та аматорського мистецтва. Видання присвячене 80-річчю заснування центру.
«Сьогодні нас зібрала людина, яка є надзвичайно доброю, світлою, цілеспрямованою, котра всім серцем любить свою Батьківщину. Читаючи передмову до вашої книги, помічаю, наскільки ви любите своє село, які у вас теплі спогади про нього. Бо у вашому селі казки не просто передавалася з покоління у покоління, вони були родинними. Казка — це великий скарб, який несе добро, віру, справедливість і вчить нас багатьох речей. Ви маєте дуже багато проєктів, які хочете видати, і розумієте: якщо не ви, то хто? Збираєте по крупицях глибинну народну творчість і своїми золотими книжками повертаєте їх знову людям», – відзначила директорка Закарпатського обласного організаційно-методичного центру культури Ганна Дрогальчук.
Ця книга, як і майже всі попередні збірки фольклориста, побачила світ в ужгородському видавництві «Патент». Його керівник Іван Ключевський зазначає: «Книги, які видає Іван Васильович, – це не якісь брошурки. Наприклад, остання — 400 сторінок, попередні — від 250 до 500 сторінок. На жаль, через нестачу фінансування, адже більшість він видає за свої кошти, тиражі зменшуються. Колись було 500, потім зменшилося до 300, а «Казки Копашнова» вийшли накладом 200 примірників. Що таке 200 примірників для Закарпаття? А ми хочемо щоб їх читали й за межами нашої області. Іван Васильович — невтомний трудівник, який тільки закінчує одну книгу – вже має напрацювання для іншої».
Дитяча письменниця, журналістка Ольга Тимофіїва розповіла про дружбу й співпрацю з фольклористом. Зокрема, він написав передмову до її збірки лічилок «Котилася діжечка…». «Ви маєте неймовірну здібність спонукати людину працювати. От нещодавно у мене вийшла нова книжка, а Іван Васильович каже: «Це все добре, але мусимо щось робити далі». У мене аж щелепа відпала. Ви фантастичні», – розповіла пані Ольга.
Лариса Максимук, кураторка волонтерської ініціативи «Бережи, твори, живи, моя Україно!», наголосила: «Можу точно сказати, що казка не вмерла. Якщо на початку широкомасштабної війни, людям потрібно було матеріальне, то наразі для них важливе духовне. Фольклор є комунікативним засобом, який викликає емоції та створює атмосферу, де люди можуть співпрацювати».
Вітала фольклориста й Андріана Гузар, головна методистка Ужгородської публічної бібліотеки. Нещодавно пані Андріана захистила наукову роботу, в якій досліджувала твори, зібрані Іваном Хлантою.
Відеопривітання записали директорка Копашнівського закладу загальної середньої освіти І–ІII ступенів Хустської міської ради Оксана Лембей і завідувачка Музею літератури, фольклору та мистецтва Світлана Стець та учні.
Наостанок директорка НДІ «Українська духовна культура» Марія Жабляк виконала «Молитву за Україну» й традиційне «Многая літа», побажавши невтомному збирачеві народних скарбів довгих років життя й натхнення на дальшу працю на ниві збереження української духовної спадщини.