Галина Шумицька: «У світових славістичних осередках активно заявляє про себе україністика»
Серед співорганізаторів масштабної Міжнародної наукової конференції «Мови та культури під час війни: (не)можливе, (пере)осмислене, (не)кероване» – і нещодавно створений Науково-дослідницький центр соціології мови УжНУ
Дводенний форум, що відбувся в Інституті перспективних досліджень Лондона, зібрав понад сотню науковців, зокрема славістів, з провідних університетів Британії, України, Німеччини, Польщі, Грузії, Норвегії, Австрії, Канади, Італії, Іспанії, Нідерландів, Болгарії, Палестини, Туреччини, В’єтнаму, Тайваню.
Основна мета заходу – з’ясувати, яким чином воєнні дії впливають на культури і мови світу, які наслідки це має. Варто зазначити, що тема актуальна не лише для України, адже сьогодні у світі триває кілька десятків збройних конфліктів.
Від України учасників міжнародної конференції вітав Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.
Ужгородський національний університет представляли очільниця НДЦ соціології мови, професорка-соціолінгвістка Галина Шумицька та доцентка кафедри англійської мови Наталія Чендей.
Іноземцям цікавий досвід поліетнічного Закарпаття
Співорганізаторка форуму, професорка Галина Шумицька представила колегам-науковцям доповідь «Закарпаття як тиловий регіон України: мовна ситуація і мовна політика під час війни». Каже, ставила собі за мету розповісти про наш регіон, який є тиловим. Приймаючи релоковані інституції, велику кількість співвітчизинків із зон активних бойових дій, край не вперше у своїй історії переживає проблеми мовної адаптації. І робить це успішно, маючи значний досвід у випрацюванні конструктивних моделей мовної поведінки в полікультурному соціумі.
«У доповіді йшлося про мовні програми, які з ініціативи мовного омбудсмена схвалені на обласному і міському рівнях, про приїжджих переважно російськомовних українців та їхню адаптацію у цих умовах, реакцію на ці процеси місцевого населення й новітні тенденції. Одна з таких полягає в тому, що місцеві жителі, які зазвичай легко й часто переходять з мови на мову, вважаючи це ознакою ввічливості, переважно перестали переходити на російську, коли нею звертаються до них. І це позиція», – розповідає пані Шумицька.
З особливим інтересом іноземці сприймають інформацію про історичні мовнополітичні процеси на Закарпатті у складі різних державних чи напівдержавних утворень, про його поліетнічний досвід співжиття і співтворчості: «Наш край особливо цікавий як транскордонний. Цікавляться питанням національних спільнот, які століттями проживали на території Закарпаття, а тепер у значній кількості покинули рідні домівки через обставини війни. І не тільки. Представники багатомовних регіонів інших держав цікавляться досвідом вирішення мовнополітичних питань, зокрема у прикордонних регіонах України».
Нам треба вчитися розповідати про себе
Москва завжди усвідомлювала силу власних наративів, які просувала у світі, не шкодуючи на це грошей. Саме тому світові славістичні осередки завжди були російськоцентричними. «У Центрі славістики та східноєвропейських студій UCL тема України як ключового концепту звучала, мабуть, уперше. Я побачила, що інтерес до українських студій дуже великий. Цей момент треба максимально використати, бо світ бачить нас тепер такими, якими ми є, а не через призму російської пропаганди. Ми повинні просувати свої наративи. На рівні держави у це треба вкладатися чи не на рівні з озброєнням, бо це теж зброя, – каже пані Шумицька. – Такого сприятливого моменту може більше й не бути. Світ готовий нас чути. Мене дуже вразило, коли науковець з Венеційського університету розпочав свою презентацію слайдом, на якому був наш Андрій Любка, письменник і волонтер. Розповідаючи про югославську війну, він захоплено говорив і про Україну та українців. Пані з польської академії наук підійшла й розповідала, що є великою шанувальницею професора Федора Шандора. Доповідь британського науковця-перекладача була присвячена Майку Йогансену, а також сучасним українським письменникам. Наших Прохаська, Іздрика, Жадана, Андруховича, Забужко за кордоном знають, читають. Цитуючи переклад рядків про війну одного з наших сучасників, він не стримував сліз, а з ним плакав увесь зал. Чи можу я описати свої емоції як українки?.. Ми повинні вчитися розповідати про себе. Не лукаво, не лицемірно, а з глибини й висоти тої культури, яка є нашим фундаментом, нашим серцем. Жертовною кров’ю наших лицарів духу нам дається неймовірний шанс, і він закриється надовго, якщо ним не зуміємо скористатися. Як це було вже в нашій історії не раз…».
Неабияк вразила і потішила Галину Шумицьку молода генерація українських науковців. З великим захопленням розповідає про спілкування з Оксаною Ажнюк, колись журналісткою Медіацентру УжНУ, а тепер комунікаційницею Союзу українців у Британії. «Вони прекрасно говорять іноземними мовами, сміливо репрезентуючи українську. І вона звучить в їхніх устах гордо, повноцінно, гідно. Вони вміють вести складні дискусії, наводити аргументи і контраргументи. Треба так робити, щоб отакі наші люди-інтелектуали, та й взагалі всі українці у світах, ставали амбасадорами Української ідеї, просували її на всіх рівнях. Звичайно, такі речі повинні максимально підтримуватися на державному рівні, але це й відповідальність кожного з нас, бо ми і є держава».
Світ переосмислює своє ставлення до російської мови
Професорка Шумицька зазначає, що світ переосмислює своє ставлення до російської як до однієї з мов міжнаціонального спілкування і до росіян загалом. Чи прийшло до них усвідомлення, що російська мова нині є знаряддям агресії? «Скоріш за все, вони у процесі. На жаль, навіть на 3-му році геноцидної війни є чимало українців, які не можуть збагнути ролі мови як фактору безпеки. Так, мої дослідження показали, що для багатьох російськомовних питання мови пов’язане з глибоким міжпоколіннєвим травматизмом, спричиненим голодоморами, репресіями тощо. Не всі з них мають силу зазирнути в той біль, усвідомити страшну кривду, після якої родина стала російськомовною, щоб вижити. Ми повинні ставитися до цього з розумінням і співчуттям, але все ж твердо обстоювати інтереси держави, її безпеки на всіх рівнях.
На мою думку, не треба іноземців ганити за Пушкіна чи Толстого. Краще розказувати про геніїв нашої нації. Під час конференції українські науковці чимало розповідали про ті тенденції в культурі, які ми мали, коли нас просто розстріляли. Ось про це треба казати, показувати світові глибини нашої культури, історії. Як це робить, приміром, Оксана Забужко. Послідовно, усвідомлено, невтомно».
Пані Галина відзначає позитивну тенеденцію: у світових славістичних осередках активно заявляє про себе україністика. Каже: «Процес пішов. Маємо докладати зусиль, щоб ці процеси ставали швидшими, масштабувалися. Українізація повинна справді ставати наступальною, як сказав під час свого виступу Уповноважений із захисту державної мови. Не в тому сенсі, що треба тепер взяти за горло всіх і примусити розмовляти українською. Для мене це означає вилазити зі своєї шкаралупи, йти у світи і розказувати про себе іншими мовами, та й своєю теж. Треба, щоб світ звикав до нашої мови, її гідного місця у родині європейських мов».
У найближчих планах НДЦ соціології мови – укласти і видати колективну українсько-британську монографію за результатами цієї конференції.