Юрій Фатула: «Важлива памʼять і шана кожному солдату, хай навіть через 100 років»
За прилавком «Кобзаря» дослідник історії Першої світової війни розповів про найновішу працю, що проливає світло на одну з трагічних сторінок українського народу
На рахунку Юрія Фатули це вже шоста книга про Першу світову війну. Спільну з Анджеєм Олейком працю видали в Польщі, тож наразі книга доступна лише польською мовою й містить українськомовні вкраплення:
«Про бої на горі Маніловій дізнався зі щоденників генерала угорської армії Шандора Матяша. У 2015 році я поїхав у Польщу з однодумцями, щоб піднятися на цю вершину. Це національний парк Бещади, там ходять зубри, олені, ведмеді. І на фоні цієї ідилії під ногами повно металу: куль, багнетів. Там немає жодних поховань, лише поодинокі саморобні хрестики. Мене вразив факт, що на території сучасної Польщі є гора, де лежать сотні наших прадідів, а ми нічого про них не знаємо. Це доля не 1, 10 і навіть не 100 людей – це сотні наших земляків», – акцентує Юрій Фатула.
Вперше про бої на Маніловій Юрій Фатула розповів широкому загалу в книзі «Полеглих ми так і не поховали», де є розділ, присвячений боям за цю гору.
Зі слів дослідника, у 2019 році на науково-практичній конференції у Польщі його доповідь стала сенсаційною: там більшість присутніх уперше почули про те, що фактично у них під носом, на вершині гори, ціле століття лежить близько 2 тисяч безіменних солдатів. На той час цей факт уже був відомий професорові Олейку, який присвятив цій горі одну сторінку у своїй монографії.
Про долю сотень наших земляків, а ще представників 13 інших національностей, у праці «Манілова 1915» розповідають на трьох сотнях сторінок.
«Головна цінність книги у мартирологу — списку з 1500 полеглих із даними про місце народження цих людей, громадян 14 держав. Ці імена опубліковані вперше і книга – для громадян цих країн. Тепер, через 100 років, у родинні історії повертаються імена загиблих, яких вважали зниклими безвісти», – веде співавтор праці.
Ще один цікавий факт: під час боїв на горі Маніловій українці воювали з… українцями. Одні були в складі австроугорського війська, інші – у російській царській армії. Наприклад, наразі відомі загиблі зі Сходу України: тодішніх Харківської, Таврійської, Катеринославської губерній із прізвищами Карнаух, Польовий, Стогнієнко, Руденко. Є й кілька кримських татар, у чиїх метричних картах було чітко написано: Крим, Україна. І, переконує Юрій Фатула, європейський читач має це прочитати.
Дослідження Манілової тривають. Найбільшу пошукову операцію на горі провели у вересні цього року: у кратері, що залишив фугасний снаряд, знайшли й перепоховали з відповідними почестями останки 590 загиблих. Наразі з 630 ексгумованих тіл ідентифіковані лише 6. Символічно, що першим ексгумованим став 22-річний Петро Драгун із Новоселиці Тячівського району – із ним віднайшли відповідний документ «несмертельник». Утім не всі загиблі знайдені, і на горі досі залишається понад 1000 загиблих. Відповідно дослідник анонсує розширене та доповнене видання.
«Ця тема нам важлива, бо кожен солдат має бути вшанований навіть через 100 років. Особливо тепер ми повинні розуміти, що поняття зниклого безвісти чи полоненого вже не є історичним поняттям. Тисячі українців вважаються зниклими безвісти і перебувають у полоні. Тож важлива памʼять і шана кожному солдату, хай навіть через 100 років», – переконує дослідник.