Команда студентів УжНУ створила настільну гру про екологію України – з антагоністами, змовами і реальними катастрофами

Гру створили в межах проєкту «Viridis», який реалізовувався в межах ініціативи Re:Source громадської організації «Платформа ініціатив «Теплиця» за підтримки уряду Німеччини через банк розвитку KfW та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Але за формальною назвою – особиста історія, сумніви, відмови і сім місяців напруженої роботи.

«Ми не отримали ґранту, але не відмовилися від ідеї»

Ідея гри народилася навесні – під час тренінгу Re:Source. Учасники мали лише три дні, щоб придумати екопроєкт. Саме тоді з’явилася думка створити настільну гру — формат, який здатен зацікавити молодь.

«Спочатку ми не отримали фінансування на хакатоні. Але віра в ідею не дозволила опустити руки. Згодом фінансування звільнилося — і «Viridis» дістав зелене світло», — розповідає автор ідеї та керівник проєкту Нікіта Лісовець.

Разом із Дариною Янцо вони взялися за повноцінну розробку. Нікіта відповідав за менеджмент, пошук дизайнерів, ігрових механізмів і контроль виробництва. Дарина стала режисеркою світу гри — сценаристкою, авторкою персонажів і людиною, яка тестувала гру з реальними гравцями.

Альтернативна Україна, яка надто схожа на справжню

У Viridis ти опиняєшся в альтернативній Україні — тій, яка стоїть на порозі екологічного колапсу. Але ця «альтернатива» лякає саме тим, що всі сценарії гри базуються на реальних подіях і наукових прогнозах.

Карпати — зсуви після вирубок.
Полісся — пожежі на осушених болотах.
Причорномор’я — розливи нафти.
Донеччина — техногенні ризики.
Київ — смог, який нависає над містом.

І, щоб не допустити катастрофи, гравці мають розпізнати, кому можна довіряти, а хто залишається антагоністом. Спочатку учасники обирають ролі: еколог, фермер, активістка, журналістка, інженер. У кожного – свої можливості й свої слабкі місця.

У центрі гри – Екотрек, шкала стану довкілля. Якщо команда знижує її до нуля – країну ще можна врятувати. Якщо ж через зраду, байдужість чи помилки рівень доходить до критичного – програють усі.

«Ти постійно мусиш питати себе: а кому тут можна довіряти? І чиї рішення справді рятують, а не маскують проблему», — кажуть розробники.

Viridis показує просту, але болісну істину: навіть хороші наміри без співпраці можуть зруйнувати систему.

15 персонажів — і жоден не випадковий

У грі — 15 унікальних персонажів. У кожного — своя історія, характер і стиль. За це відповідала співрозробниця Дарина Янцо.

«Ми хотіли, щоб гравець не просто рухав фішку, а відчував зв’язок зі своїм героєм», — пояснює вона.

Тут легко впізнати себе — у Вчителеві, який бореться за освіту, або в Журналістці, що намагається донести правду навіть коли це незручно.

Гра, яка продовжується після партії

Після партії гравці не розходяться мовчки. Вони обговорюють, сперечаються, аналізують: де помилилися, що можна було зробити інакше.

«Саме цей момент рефлексії змінює мислення. Ти бачиш, як рішення ведуть до наслідків», — кажуть автори.

«Viridis» — приклад того, як студентська ініціатива може перетворитися на інструмент екологічної освіти. І нагадати, що майбутнє країни — навіть у грі — залежить від того, чи здатні ми діяти разом.