Ковід, дистанційка і війна – виклики, які успішно подолали випускники ФІМВ, щоб здобути дипломи

Першим новоспечених випускників та випускниць привітав в.о. декана, завідувач кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Віталій Андрейко. «Головне, чого ми намагалися вас навчити, — брати відповідальність за свої рішення. Для вас цей фініш — це старт для продовження здобуття освіти з освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра. Тоді ваш професійний шлях буде мати ще більше відчинених дверей та ширших горизонтів. Ви вступили у 2018 році, й на ваші студентські роки припали 2 роки пандемії, дистанційне та змішане навчання, а тепер ще й повномасштабна війна в Україні. Маєте унікальний досвід наполегливої роботи у складні часи, тож нехай вдається легко долати будь-які майбутні життєві виклики».

Заступник декана, завідувач кафедри модерної історії та зарубіжних країн Ігор Шніцер у своєму вітальному слові звернувся як до випускників, так і до їхніх батьків: «Ви виростили гідних дочок і синів, тож нехай ваші сподівання у їхньому успішному майбутньому здійсняться».

«Мені шкода, що це свято зі смутком. Бо війна триває і ми всі щодня, як стиснута пружина, — акцентувала завідувачка кафедри археології, етнології та культурології Надія Керецман. — Історія нічому не вчить — ми маємо самі ставати на граблі і трепати свої чола. Не говоритиму про майбутнє, але скажу словами Гійома Аполінера, що «було над може буть незмінно тріумфує» і ви — результат наших старань і старань своїх батьків. Дякую, що ви нас обрали і були з нами. Бажаю вам отримувати дипломи магістрів тут, у цьому залі, в мирній Україні. Залишайтеся, гніздіться та працюйте на свою країну».

Із фотодобірки про студентські спогади ставало зрозуміло: навіть попри виклики й дистанційне навчання цим випускникам буде що згадати про університетське життя, археологічні практики й подорожі за кордон.

Зі свого боку випускники подякували викладачам за науку. А Ігор Кіраль до подяк додав і акцент на деяких недоліках, над якими варто замислитися й попрацювати всім.

«Є речі, які потрібно сказати тут і тепер. Бо ми живемо у світі, де другого шансу може не бути. То чому так багато «звичок» залишаються незмінними навіть після 24 лютого? Чому ми виправдовуємо багато речей тим, що десь в Україні чи росії ще гірше, мовляв, наші батьки так жили, ми так живемо і всі так живуть? Нас це не має хвилювати. Якби колись одна істота не вийшла з води, то ніколи б нас не існувало. Мене хвилює моя країна, моя мала батьківщина, мій університет і наша доля. Я дякую УжНУ за те, якою людиною я став і які знання здобув. Разом обов’язково переможемо», — завершив свою промову випускник.