Психологію полону вивчали студенти кафедри військової підготовки
На занятті у формі дискусії студенти опрацювали статті психологів про полон, переглянули відео полонених і повернених із полону людей, проаналізували й обговорили їхню поведінку
– Реальність війни така, що хочемо ми чи не хочемо, а можемо потрапити у полон, — коментує завідувач кафедри, кандидат психологічних наук Василь Олійник. — Військове командування, а передусім психолог, має готувати військовослужбовців до різних варіантів розвитку подій. Навіть в обмеженому просторі з обмеженням прав, знущаннями військовий має залишатися людиною. А коли повернеться до життя на мирній території, має розуміти, що він потрібен, він не покинутий напризволяще, про нього всі пам’ятали тоді й цінують тепер. Психологічна травма після полону є однозначно, часто вона є складнішою за фізичні травми. На жаль, багато людей після полону закінчують життя самогубством і про суїцидальну поведінку в нас також було заняття. Тому обов’язково маємо говорити з нашими студентами, майбутніми військовими психологами, про психологію полону, щоб запобігти численним самогубствам.
Студенти опрацювали статті психологів про полон, переглянули відео полонених і повернених із полону людей, проаналізували й обговорили їхню поведінку. Заняття було у формі дискусії, тож кожен міг висловити свої міркування й ставлення до полону.
Своїми висновками після заняття з Медіацентром ділиться студентка Каріна-Сільвія Гефнер: «Ми дійшли висновку, що сприйняття факту полону у чоловіків і жінок нашого взводу відмінне, — констатує дівчина. — Особливо це проявляється у думках щодо посттравматичного періоду, коли людина повертається додому і може по-різному проявляти свої емоції. Поведінка до та після полону може змінитися кардинально: активна й комунікабельна людина може замкнутися у собі, хтось стає більш агресивним і збудливим. Ми відзначили, що жінки часто бажають оточити турботою і навіть гіперопікою чоловіків, які повернулися з полону. А це не завжди йде на користь, бо людині може бути складно приймати цю турботу. Чоловіча ж частина нашого взводу казала, що, навпаки, потрібно менш емоційно реагувати й давати людині можливість побути на самоті. Навіть на занятті про суїцидальну поведінку думки студентів і студенток розділилися.
Я опрацьовувала статтю Наталії Зарецької — психологині, керівниці офісу Уповноваженого Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій. Вона каже, що якщо людина не пропрацює травму полону в перший час після звільнення, то вона може потім ніколи її не позбутися й постійно житиме думками про пережите. Дуже велику роль відіграє оточення. І пані Наталія вважає неправильним одразу відпускати людину після полону до сім’ї. Є приказка, що вдома й стіни лікують, але в цьому випадку це буде ще більший стрес. Я поділяю цю думку, бо сім’ям теж складно буде сприймати те, що людина поводиться не так, як раніше, й узагалі боляче бачити рідну людину після пережитого. Тому спочатку потрібна морально-психологічна реабілітація, щоб допомогти людині повертатися до життя. А рідним треба готуватися з психологами до спілкування з людиною, що пережила полон».
Розбирали полон на конкретних прикладах, зокрема й на прикладі колишньої військовослужбовиці, а нині цивільної волонтерки-парамедикині Юлії Паєвської (Тайри). Вона не єдина цивільна особа, що потрапила до російського полону. За даними міністерки з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірини Верещук, нині в полоні перебуває понад 2000 військовослужбовців і близько 1500 цивільних людей.
«Варто розуміти, — акцентує Каріна, — що цивільні до полону абсолютно не готові. Вони панікують і зазвичай поводяться неправильно. Досвід колишніх полонених неоціненно важливий, бо на його основі можна готувати військових до поведінки в таких обставинах».
Василь Олійник резюмує: «Головне, що винесли для себе присутні на занятті — полон це не вирок. Із нього можна повернутися, зберігши в собі людяність, адаптуватися до нормального життя, мати нормальне психічне здоров’я, бути корисним для суспільства».
Каріна підтверджує: «Це було надзвичайно важливе заняття. І хоч як би нам того не хотілося, полон може статися, тому потрібно знати, як комунікувати з нашими військовими та цивільними й допомагати їм адаптуватися після повернення».