Поетом можеш ти не бути…
До 100-річчя з дня народження Кирила Галаса
У ті роки ім’я його односельця, поета-антифашиста було на устах усього «ідеологічно-культурного» Закарпаття. Це був Дмитро Вакаров з Ізи. Я тоді не знав, що в румунському Марамуреші є річка Іза, село Ваду-Ізей, і не питав про ці назви Кирила Йосиповича, про ці топоніми на практичних заняттях. Питав про Сігет і Тересву. Він давав ґрунтовні відповіді. Родом Кирило Галас був із Ізи Хустського району, до викладацької практики в університеті директорував у Міжгір’ї й дружив з Петром Проданом. Збірку поезій Петра Продана «Яблоня» згадував з особливим пієтетом.
Після матури в Хустській гімназії Кирило Галас вступив на філософський факультет Будапештського університету. Саме на гімназійні й студентські роки припадають поетичні візії Галаса. Один з літературних альманахів був названий заголовком вірша Кирила Галаса «Будет день». У зрілих роках Кирило Йосипович досить скептично ставився до віршування й кпив з тих студентів, котрі щось пописували. Значний вплив на його наукові зацікавлення в галузі лінгвістики зробив відомий угорський славіст Іштван Кнєжа. Саме Кнєжа відкрив молодому Галасу очі на етногенез підкарпатських русинів.Відтоді молодий поет підписував віршовані українські тексти псевдо «Вершан». Після війни Кирило Галас відійшов од поетичної творчості й сповна віддався мовознавчим дослідженням.
Ніколи не забуду подорож університетської літературної студії ім. Юрія Гойди Закарпаттям разом з факультетською професурою Василем Попом, Лідією Голомб, Василем Добошем, Йосипом Дзендзелівським і Кирилом Галасом. Наш літературний гід Василь Степанович Поп з апломбом говорить про «маршальські» села краю – Жуково й Рокосово. Кирило Йосипович як досвідчений топоніміст одразу видає контраверсію, що назва Рокосово походить від трави «рокісва». Це саме стосувалося назви села Нижній Шард, яке за радянських часів було перейменоване на Нижнє Болотне. Кирило Йосипович рішуче заперечував наявність якогось там болота. Через село протікає потік Шардик, але це аж ніяк не болітце. І студенти філфаку добре засвоїли галасівські «апелятиви» щодо етимології топонімів при написанні курсових і дипломних робіт з ономастики.
«Горішком» філологічного факультету вважали історичну граматику української мови, яку викладав Кирило Йосипович. Скласти іспит з цього предмета – це завершити навчання. Одного разу Кирило Галас дав контрольну роботу з історичної граматики – провідміняти в усіх часах улюблені дієслова студентів «їсти», «спати», «любити». Наслідки цієї контрольної були плачевні.
Щодо граматичної ортодоксії Галас був дуже прискіпливим і вимогливим. На все життя затямив його слова, що історія не потребує ні покращення, ні погіршення, інакше вона перестає бути історією. Так от його рецензія на переклад і наукову інтерпретацію «Граматики славо-рутена» Михайла Лучкая у версії професора Петра Лизанця мала нищівний характер, з безапеляційним філологічним обґрунтуванням.
Окремим питанням стоїть наша «автохтонна» проблема русинства. Ще в сімдесятих роках двадцятого століття, коли не пахло ніякими референдумами про самоврядність Закарпаття, Кирило Галас гостро відчував цей сепаратистський свербіж і говорив нам про можливість цього відродження. В тодішній обласній комуністичній газеті «Закарпатська правда» (з російським дубляжем) вчений опублікував ряд науково-публіцистичних статей про спільність закарпатців з українським народом. Він згадує класиків вітчизняної україністики Драгоманова, Нечуя-Левицького, Гнатюка «про наші села в Венгрії». Я мав нагоду спілкуватися з лідерами новітнього русинства професорами Магочієм, Удварі, поетом Фединишинцем, але Кирило Йосипович Галас був для мене безперечним авторитетом, як Августин Волошин, Зореслав і Вікентій Шандор. Ця неперехідність від Іштвана Кнєжі, Кирила Галаса в наукових істинах важила значно більше. У цьому я був солідарний з Петром Скунцем і Любомиром Белеєм, нашими друзями з найдавнішої української діаспори в Сербії академіком Юліаном Тамашем та істориком Янком Рамачем.
Кирило Йосипович Галас не був ні професором, ні доктором Ужгородського університету, хоч його наукова спадщина варта академічного звання. Його «Словник закарпатських топонімів» – це найперший посібник з декомунізації, децентралізації, картографії й геодезії, туристичних маршрутів і путівників. Не меншим наставником для багатьох випускників філфаку була вчителька Василина Гайду-Галас. Педагогічна практика в неї не була простішою за історичну граматику, котру викладав її чоловік…
Велике закарпатське село Іза дало нашому краю не тільки оборонців православної віри Матвія Вакарова, Кеміня й Кундрю. Воно дало великого лінгвіста й патріота, педагога вищої школи Кирила Йосиповича Галаса сто років тому. Про це мають знати й тямити не тільки філологи, а й ті, хто живе в закарпатських поселеннях, правдиві назви яких пояснив Кирило Галас.