Про рідний дім зі сльозами на очах: як студенти філфаку писали радіодиктант національної єдності

Студенти філологічного факультету УжНУ теж узяли участь у заході. Писали його в 429-й аудиторії разом із заступницею декана з виховної роботи Мартою Демчик. Вона вбачає символізм у тексті диктанту і зауважує, що окремі фрази викликають хвилю емоцій:

– Диктант «Мій дім» – це про той дім, який ми колись мали, про дім, який повернемо собі, відбудуємо і будемо в ньому жити. До акції долучилося небагато студентів нашого факультету, бо ж переважно тільки перші курси навчаються в офлайн-форматі. Крім того, у всіх тепер напружена пора модульних контролів. Однак важливо, що ми зібралися, написали, поспілкувалися, перевірили свою грамотність і відчули єднання з усіма українцями.

Про те, як писали радіодиктант і що при цьому відчували, ми розпитали студентів – учасників заходу. Так, Нікіта Лісовець, студент 3-го курсу освітньої програми «Журналістика», який переїхав на Закарпаття з Херсона, поділився такими думками:

– У часи повномасштабної війни питання мови дуже актуальне. До того ж цьогорічний текст дуже щемливий – бере за душу. Для мене особливо емоційними стали рядки: «…А деколи дім здатен уміститися до розмірів валізи. Всі ми тепер, мов ті равлики, знаємо ціну великих переселень». Я сам пережив розлуку з домом, тому знаю, як це – покинути окуповану територію з валізкою.

Карина Гельбич, першокурсниця освітньої програми «Українська мова і література. Англійська мова і література», брала участь у традиційному заході не вперше, але вперше закінчувала його зі сльозами на очах:

– Оскільки пишу радіодиктант не вперше, то не хвилювалася, навпаки – було цікаво дізнатися тему, перевірити свої знання, з’ясувати, в яких розділах мови ще «слабка»… Почала писати з усмішкою на обличчі, а крапку поставила зі сльозами на очах. Твір неймовірний, до мурашок… Зраділа тому, що диктували не так швидко, адже в попередні роки не завжди встигала. Радіодиктант – це круто, адже можеш у будь-якому віці перевірити свою грамотність, а найголовніше – у такий важкий час радіодиктант об’єднує нас усіх!

Мирослав Лисович, студент 3-го курсу освітньої програми «Журналістика», зауважив, що цьогорічний диктант запам’ятовується, викликає емоції і здається не таким складним:

– Цей текст закарбується надовго, адже стосувався рідного дому. В умовах війни багато людей втратило дах над головою, тож під час написання я відчував різні емоції, проживаючи їх разом з Іриною Цілик, авторкою тексту, й Адою Роговцевою, яка зачитувала диктант. Доволі повільний темп давав змогу замислюватися над текстом.

Однокурсник Мирослава Михайло Коштура також вважає диктант зворушливим, а саму акцію – важливою для єднання українців:

– Вважаю цей захід і цікавим, і корисним. Це подія, яка об’єднує українців. Сьогоднішній диктант був спокійним. Шкода, що на філологічному факультеті підтримати акцію прийшло не надто багато людей, хоча час модульних контролів це пояснює. Ада Роговцева читала його некваплливо, з виразною інтонацією. Сам текст запам’ятається зворушливістю – по-справжньому чіпляв за душу. Сподіваюся, не тільки я насолодився процесом, а й тисячі інших українців.

Ще одна третьокурсниця освітньої програми «Журналістика» Валерія Мацола переконана, що радіодиктант важливий і для професійного зростання:

– Завдяки радіодиктанту я зрозуміла свої сильні й слабкі сторони в грамотності. Думаю, в майбутньому цей досвід допоможе мені писати якісніші журналістські тексти. Це був зворушливий твір, я відчула ностальгію за шкільними роками. Після радіодиктанту залишилися тільки позитивні враження.

Студенти філологічного факультету завершили акцію спільним фото. Переконані, що за рік, у вже мирній Україні, зберуться в набагато ширшому складі і напишуть диктант національної єдності на тему нашої Перемоги.