Студенти-історики відвідали фахові музеї Луцька
Зустріч ініціативної групи біля квиткових кас залізничного вокзалу закінчилася здивуванням від споглядання на чотири необхідних для поїздки квитки: Ужгород – Львів, Львів – Луцьк, Луцьк – Львів та Львів – Ужгород. Переваги життя під покровом студентського квитка дали свій втішний ціновий вердикт: весь комплект проїзних документів для кожного учасника вояжу коштував усього 100 грн! Мінімальні гроші, потрібні на поїздку, не завершили радісні новини. Логістика маршруту чудова: дві ночі в потягах, цілий день на екскурсіях і бонусна прогулянка по вільному від натовпу людей нічному Львову.
Зручні для швидкого пересування кросівки взуті, дорожні сумки-наплічники зібрані і… в подорож.
Зайнявши свої місця в комфортному вагоні, першокурсники чекали вердикту долі, яка завжди посилала їм цікавих попутників. Кого вже вони тільки не зустрічали на своїх маршрутах: філософів, священиків, науковців, викладачів, музикантів, художників…
І от момент істини: тепло вагону з вихованцями УжНУ розділили дві жіночки, які поверталися з курорту і вважали своє покоління 60-х найкращим. Вони не визнавали досягнення наукового прогресу і бурмотіли собі під ніс, що смартфони й айфони доведуть, на їх думку, ще дуже зелене покоління до деградації. Але не знали бабусі, що поряд на вагонних лавицях сидять історики, які не тільки завжди толерантні в розмовах, ніколи не піддаються на провокації диспутів, до того ж поважають всі вікові категорії людей не за порожні слова, а за конкретні вчинки. До того ж це майбутня еліта – люди з майже вищою освітою. Екс-відпочивальниці закарпатських курортів сміливо кинули виклик «жовторотикам» на математичний батл – людський розум проти аналогічного, посиленого смартфоновим штучним інтелектом. І зрозуміло ж, ужнівці за лічені секунди довели свою перевагу, показавши, що нехтування досягненнями прогресу – це життя наосліп, недовіра до нього – це життя з напіврозплющеними очима, а крокування в ногу з прогресом – життя з широким поглядом.
Одне слово, навіть доекскурсійний вагонний етап подорожі пішов усім на користь. Лагідно подорожан зустрів нічний Львів. Без штовханини на привокзальних вулицях студенти попрямували до Львівського національного університету, з невеличкими зупинками на площах біля пам’ятника Степану Бандері та перед собором святого Юра – однієї з архітектурних родзинок Галичини. Поповнивши позитивними емоціями свої відчуття, а телефони калейдоскопом загадкових фото нічного міста, історики повернулися на вокзал і подолали другу чверть своєї поїздки, попрямувавши від Львова до Луцька.
На Волині студентів уже чекали в кількох музеях. По дорозі вдалося зайти до місцевого Меморіалу пам’яті, де екскурсанти здивовано розглядали десятки обелісків, присвячених різним трагічним епізодам в житті нашого народу. Неквапливо обійшовши весь парк – вийшли до Волинського краєзнавчого музею. На вході істориків вже чекав колега за фахом, директор цього закладу – Анатолій Силюк. Надані керівництвом музею у повне розпорядження гарячий чай, запашна кава та підноси з печивом дозволили налаштуватися на дуже інформативну екскурсію. Пройшлися залами від давньої історії Волині до її сучасності, побачили ряд тематичних виставок, врятованих іконостасів, вийшли до вінця експозиції – зали «Збережено для України!». Серця першокурсників зачарували сотні експонатів, які в різні часи були передані митниками на постійне зберігання до фондів музею. Максимально позитивне враження від «вітринної розкоші» директор закріпив подарунками музейних книжок та буклетів.
Після такого вдалого старту дня апетити подорожан почали зростати. А що ми подивимося далі? А куди ще йдемо? А там будуть такі ж щиросерді директори? Десятки запитань ставили студенти і не помилилися: Луцьк прийняв їх з розпростертими обіймами.
Пройшовши кількасот метрів, опинилися в Волинському регіональному музеї військової техніки та українського козацтва, який також прославився як надійний партнер і помічник співробітників факультету історії та міжнародних відносин у всіх їх добрих починаннях. Усмішка директора Ігоря Пасюка зняла всі сумніви студентів. Стало зрозуміло, що і в цьому музеї, частково просто неба, буде на що подивитися. Василь Карпюк разом із колегами почали затяжну кількагодинну, але безмежно цікаву екскурсію. Військові регалії та нагороди, літаки, бронетранспортери, танки та гармати – все було у розпорядженні наших істориків. Вправні інструктори вміло підвели маршрут до завершальної стадії, коли молодь власноруч під пильним наглядом професіоналів на спеціально встановленому постаменті розбирала і складала примірники ручної вогнепальної зброї. Наші юнаки та дівчата показали, що вміють дати ладу і з пістолетами, і з автоматами, а за бажання і щось більше можуть на мікроскопічні елементи подробити і знов зробити з них єдине ціле.
Біля військової техніки можна провести безлімітну кількість часу, але пообіцявши неодмінно повернутися сюди і до того ж ще не раз, студентство покрокувало до Музею Волинської ікони. І тут на них теж вже чекали чемні екскурсоводи, які показали родзинки духовного живопису, розповіли про особливості місцевої волинської школи розпису і здивували промовою біля знаменитої Холмської ікони – одного з найдавніших експонатів музею.
Далі шлях ліг повз Східноєвропейський університет ім.Л.Українки, біля якого височіє монументальний пам’ятник Т. Шевченку. Ще кілька фото, форсування міського парку і вихід до дивовижної місцини – замку Любарта. Якщо думали, що студенти вже перенасичені враженнями і їх здивувати вже нічим, то помилилися. Велич укріплень, вишуканість музейної колекції, дивовижний світ раритетів Художньої галереї радували око молоді. В одній виставковій залі з картинами почули професійні звуки, які видавало піаніно, до клавіш якого віртуозно доторкалася місцевий екскурсовод Катерина. Це був сигнал, який сповіщав про закриття музейних експозицій, а для наших подорожуючих був репером зворотного руху до вокзалу з враженням повністю виконаної, навіть перевиконаної, програми.
Біля залізничної станції несподівано для ужнівців на них чекали ввічливі співробітники Музею військової техніки, які прийшли провести студентів, які за цей день встигли стати для них друзями. А далі як завжди: тепло вагону, гуркіт коліс, перекидання друг-другу найкращих фотографій і мрії про наступні подорожі.