Третю книгу «Втрачений Ужгород» презентувала журналістка Тетяна Літераті
Читач може познайомитися із ужгородськими перукарями, кондитерами, ресторатором та офіціантами, квіткарями, а також... кубікошем, кочімештером, контролером цін та представниками інших професій
Із пів сотні вдячних читачів на презентації та ще кілька тисяч (!) – онлайн. Карантин хоч і вніс свої корективи, однак не став на заваді. Чимало гостей – родичі героїв Тетяниної книги. «Я хотіла показати, що нащадки цих людей живуть в Ужгороді, вони і їх історії не придумані. І вони частинка історії Ужгорода», – зауважує авторка.
Про нову книгу Тетяна Літераті розповідає: «Я працювала над нею під час карантину. Цьому посприяло відкриття онлайн-доступу до угорських архівів. Так мені вдалося доповнити майже всі статті з «Втраченого Ужгорода», над якими працювала протягом 5 років. Тож читачам, які вже знають ці історії, теж буде цікаво. Ця книжка розповідає про те, чим займалися люди в Ужгороді на початку ХХ століття, і про підприємства, які працювали у нас у цей час. Цікаво, що багато з цих підприємств не дожили до наших днів – із них працює лише аеропорт, пошта і станція пожежників. Професій у книзі чимало таких, які є нині, але дещо трансформовані, а є й такі, яких тепер не існує».
Книга складається із 24 розділів і розповідає 29 історій. Зокрема читач може познайомитися із ужгородськими перукарями, кондитерами, ресторатором та офіціантами, квіткарями, а також кубікошем (людина, котра ремонтувала дороги), кочімештером (людина, що виробляла вози та карети) та контролером цін. Можна дізнатися й про ужгородську ливарню, спиртзавод, про завод кави та чаю, купальню «Квасна вода» тощо.
Цікаво, що книга відкриває нові сторінки з життя Ужгорода та його жителів не лише пересічному читачеві. Вона допомагає дізнатися більше про своїх же родичів членам сім’ї.
Так, приміром, онучка «літаючого» вчителя Федора Куруца Олександра сказала: «У нас родина дуже велика, всі живуть у різних містах. І в кожного була якась краплинка цієї історії, а не було цілісної оповіді. І завдяки Тані у нас тепер повний глечик живильної води». Цю тезу підтвердив і син контролера цін Юліуса Калабішки Олександр Калабішка – розповів, що саме з публікації Тетяни дізнався історію свого будинку.
«Вона розказує мозаїками, – каже про журналістську діяльність авторки книги онук перукаря Йожефа Шека Августин Шек. – Історії підприємств, вулиць, будинків… Та найголовніше – ці мозаїки складаються з історій окремих людей. Ці історії оглядаються на минуле, але показують нам майбутнє – прочитавши, хочеться залишити якийсь позитивний слід нашим нащадкам. Для цього просто потрібно чесно працювати».
«Місто без людей – це не місто, – зауважує син кондитера Йозефа Шнайдгена Дьордь Шнайдген. – Завдяки вашій роботі наше покоління тепер може знати і бачити, як жили перед цим. Це вже не повернеться – і не треба. Бо кожній епосі – своє життя. Але знати про це – обов’язково. І за це вам велика дяка».
Сама ж Тетяна Літераті каже: «Для чого я це роблю? Я хочу, щоб якомога більше мешканців дізналися про історію свого міста. Я хочу започаткувати моду на любов до Ужгорода»
Із наступного тижня новий «Втрачений Ужгород» буде в книгарнях. А тим часом Тетяна Літераті вже думає про видання чергової книги.