Патріарх філфаку Іван Сенько презентував книгу «Край карпатський очима етнолога»

Книга побачила світ у видавництві «Карпати» у межах Програми підтримки видання творів місцевих авторів, популяризації закарпатської книги та сприяння книгорозповсюдженню на 2018–2020 роки.

Презентація на відділенні журналістики відбулася в рамках проекту «Сприяння етнічній толерантності в Закарпатті шляхом запуску мультимедійної платформи». Модерував захід доктор наук із соціальних комунікацій, завкафедри журналістики Юрій Бідзіля.

На початку презентації Іван Сенько зізнався, що зібрав у новому виданні матеріали, які не могли з’явитися до 90-х років у вигляді цілісної книги.

Перший розділ представленої праці розпочинається статтею «Земля з іменем», у якій Іван Михайлович досліджує, хто так називав наш край і чому це було вигідно. У радянський період «Землею без імені» називали Закарпаття, про яке нібито не знали, аж доки не приєднали до СРСР. Також Іван Сенько в першому розділі пояснює походження й утвердження назв «Карпати», «Русь», «Україна», «Закарпаття», походження етноніму «русин», зокрема традицію його вживання у значенні «українець». Зауважує, що й у Шевченкових творах «русин» ототожнюється з «українцем», тому нічим не обґрунтоване розмежування цих понять. Крім цього, у першому розділі значну увагу приділено будителям, письменникам, публіцистам Олександру Духновичу, Олександрові Маркушу, Августину Волошину, постаті яких розглянуто в різні періоди їхнього життя крізь призму суспільно-політичної ситуації.

«Я родом з Міжгірщини, навчався за підручниками Олександра Маркуша. А на Ужгородщині, Мукачівщині вчилися за книжками Августина Волошина. Я би хотів, щоб ви були такими журналістами, як Маркуш, такими ж гуманістами», – звернувся до майбутніх медійників Іван Сенько.

У другому розділі книги описані традиційні заняття закарпатців –вівчарство, бокораство, статті про які публікувалися в різних виданнях.

Ще один розділ присвячений етнопедагогіці. Колись рецензент із Києва написав негативний відгук на цю працю Івана Сенька, мовляв, не можна писати про етнопедагогіку на прикладі одного регіону. І це стало на заваді друку книги. Тож нині нарешті вдалося здійснити мрію фольклориста, який вважає народну мудрість важливою у вихованні молоді.

Четвертий розділ має назву «У нашім домі свято». За словами Івана Сенька, тут оприлюднені думки й спогади про табуйовані в радянський час свята: Різдво, Великдень, Святого Миколая, а також свято Шевченка, Маївку.

На презентацію нового видання Івана Сенька завітала й доцент кафедри словацької філології Тетяна Ліхтей. Вона поділилася спогадами з періоду роботи Івана Михайловича на факультеті, зауваживши, що саме завдяки йому кафедра реалізувала чимало цікавих проектів. «Іван Михайлович постійно спонукав до роботи. Йому є діло до всього. Одного разу запропонував взятися за переклад давньої прози, що було досить складно зробити зі студентами. Усе ж ми переклали 4 із 7 частин і планували на цьому зупинитися. Але Іван Михайлович не дозволив «розслаблятися», нагадавши, що зробили не все, тож довелося завершити працю (усміхається. – Авт.). Врешті студенти були дуже задоволені, адже переклади вийшли в журналі «Зелені Карпати». А загалом проект здійснився саме завдяки Іванові Сеньку», – розповіла Тетяна Василівна й додала, що вагається з тим, як доречніше називати Івана Михайловича, адже він одночасно є філологом, істориком, етнологом. «Мабуть, Іван Михайлович – найяскравіший представник історико-філологічного факультету, з якого колись починався філологічний», – припустила наостанок.

Привітала свого наставника з виходом книги і його колишня студентка, нині старший викладач кафедри слов’янської філології та світової літератури Марта Демчик: «Іван Михайлович є моїм керівником у навчанні й житті. Його робота дуже потрібна. Кращого фольклориста я не знаю. І щоб вивчати рідний фольклор, етнопедагогіку, варто взяти до рук саме його книгу. Хочу побажати, щоб він радував нас щороку такою працею».

Доцент кафедри журналістики Ярослава Шебештян відзначила роль книги «Край карпатський очима етнолога» для журналістів: «Іван Сенько і вже, на жаль, покійний нині Павло Чучка – це те духовне, що сформувало наш університет. Джерела, які пропонує Іван Сенько, допоможуть журналістам розібратися в багатьох питаннях – мовних, літературних, етнографічних… Дуже цінна для всіх нас праця».

Коли Івана Сенька запитали про плани на майбутнє, розповів, що має борг перед батьками. «Мої батько й мама були дуже мудрими селянами. Я вважаю, що все починається з сім’ї. І книжка про мою родину майже готова. Шкода, що за життя батьків не було техніки, щоб записати їхні розповіді, пісні. Нині маю дві проблеми: перша пов’язана з відновленням з пам’яті мелодій пісень, які вони співали, друга – фінансова. Сподіваюся, вдасться вирішити обидві», – каже Іван Михайлович.

Також під час презентації Юрій Бідзіля вручив Івану Сеньку подяку від Національної спілки журналістів як ветерану закарпатської журналістики.

Наприкінці зустрічі Іван Михайлович зауважив: «У  цій книзі представлені фольклор, етнографія, народна педагогіка. Що вийшло, те вийшло. Даю на розсуд читачів». А ще звернувся до юних журналістів: «Якщо дещицю  толерантності понесете в життя, буду вам дуже вдячний».