В УжНУ завершилася триденна міжнародна конференція про зміни в мовній свідомості українців під час війни
Останнього робочого дня форуму учасники говорили про зсуви у самоідентифікації та спілкуванні наших співвітчизників і закордонних сусідів; ознайомилися з новими монографіями й зворушливим фотоальбомом, присвяченим долям юних біженців; переглянули документальний фільм про життя угорської громади на Закарпатті довоєнного періоду й поділилися думками щодо побаченого
Відкрив пленарне засідання завідувач кафедри української мови та літератури Ізмаїльського державного гуманітарного університету професор Андрій Колесников. Свою доповідь присвятив мовній свідомості етнічних меншин південного причорноморського ареалу Одещини – болгар, румунів, молдован, гагаузів та інших. За словами дослідника, спільним для більшості громад є суттєве послаблення російськомовного компонента. Паралельно фіксується помірне зростання ролі як української мови, так і мов меншин – зокрема болгарської та румунської.
У молдован відбувається фінальна стадія трансформації мовної свідомості, що полягає у заміні їхньої молдавськомовної ідентичності на румунськомовну. У гагаузів трансформація мовної ідентичності перебуває поки на початковій стадії. У багатьох етнічних росіян мовна свідомість трансформувалася під впливом послаблення російськомовної ідентичності», – зазначив Андрій Колесников.
Ад’юнктка кафедри дослідження інтеграційних процесів Інституту політичних наук та міжнародних відносин Ягеллонського університету в Кракові Олеся Кривенко доповідала про лінгвістичні форми підтримки українців під час воєнного конфлікту. Її виступ торкався змін у вживанні прийменників «на» та «в/до» стосовно України у мовленні польських громадян. До повномасштабного вторгнення поляки традиційно вживали форму «на Україні» (в польскій мові це відповідає нормі), що вважається стилістично й політично некоректним в нашій країні – адже такий прийменник використовується зазвичай щодо територій, а не суверенних держав. Після лютого 2022 року польськомовний простір дедалі частіше переходить до конструкцій «в Україні» та «до України» – підкреслюючи тим самим суб’єктність і незалежність країни.
Професорка Галина Шумицька виголосила доповідь про аксіологічне переосмислення значення мови в умовах вимушеної міграції.
Триває процес формування нової мовної суб’єктності та «націєтворення через мову» на індивідуальному рівні. Внутрішні переселенці починають докладати свідомих, вольових зусиль для переходу на українську, навіть коли це психологічно чи технічно складно, беруть відповідальність за свою мовну поведінку. Починають усвідомлювати себе не просто жителями певної території, а частиною єдиної нації, де мова є її головним атрибутом і гарантом збереження. Найглибше цей етап націєтворення на індивідуальному рівні сформулювала 16-річна переселенка з Маріуполя – перехід від «жити в Україні» до «жити Україною»: “Бо раніше я просто жила в Україні, а тепер я живу Україною. І знаєш, я часто думаю, що ми всі переселенці. Це не ті, хто втратив дім, а ті, хто несе його в собі, і наша мова – це ключ від цього дому”, – підсумувала науковиця.
Друга частина дня була присвячена презентаціям. Професорка Світлана Соколова представила нові колективні монографії, підготовлені Інститутом української мови НАН України за останні три роки: «Територіальні та соціокультурні умови функціонування української мови в Україні», «Український етномовний континуум в умовах війни Росії проти України» та «Динаміка мовної ситуації в Україні воєнного часу». Вона також розповіла, як змінювалася тематика та умови дослідницької роботи – до повномасштабного вторгнення, у перші місяці після нього і впродовж наступних років.
Професорка Лариса Довга презентувала освітню онлайн-платформу «Укультура» – простір знань, який допоможе розібратися в будь-якому питанні про українську культуру. Місія проєкту – експертно, цікаво, доступно презентувати світові багатоманітну українську культуру, створюючи активну спільноту її прихильників. Платформа пропонує курси для дорослих і дітей, інтерв’ю з науковцями, наукові статті й публікації на різні культурологічні теми.
Своєю чергою, професорка Інституту україністики Варшавського університету Світлана Романюк представила фотоальбом «Дитячі обличчя еміграції – історії між двома світами», створений спільно з Малгосею Кулічковською. Головні герої збірки – українські діти, які навчаються в Польщі.
Якщо говорити про ідею, то ми знайшли спосіб передати у фотографіях досвід перерваного дитинства. Ми вирішили мовою світлин показати те, що було дуже складно описати словами – як нам, так і дітям, і їхнім батькам», – розповіла Світлана Романюк.
Конференцію завершив показ документального фільму «Nem kellett már Lenin» (2019), який презентувала одна з його авторок Агнеш Ерош. У стрічці на прикладі селища Кобилецька Поляна, що на Рахівщині, показано життя угорської нацменшини на Закарпатті після розпаду Радянського Союзу. Кінематографічна робота викликала жваве обговорення після перегляду. Промовці, зокрема, дякували за сам факт зйомки такого фільму, котрий демострує один із кутів зору на життя угорської етноспільноти на Закарпатті і дає поживу для роздумів і науковцям, і політикам. Водночас багато хто побачив у стрічці й наративи, що дають змогу маніпулювати на чутливих темах національної ідентичності й міждержавних відносин.
За підсумками конференції заплановано видання колективної монографії.