Дизайн емоцій та спростування міфів: ужгородські школярі стали режисерами власних відеоекскурсій
З ініціативи ст. викладача Ужгородського університету Олександра Коваля підлітки з тринадцяти навчальних закладів самостійно дослідили історичні локації міста й відзняли оригінальні краєзнавчі блоги, аби показати туристам невідомі сторінки рідного краю
Ініціював проєкт старший викладач УжНУ, туризмознавець Олександр Коваль за організаційної підтримки управління економічного розвитку та управління освіти Ужгородської міської ради. Медіацентр поспілкувався з Олександром, щоб розповісти вам більше.
Від пасивного споглядання до пошуку артефактів
Ідея проєкту народилася з практичних спостережень Олександра Коваля під час його роботи з різними громадами області та зі студентами в університеті.
«Я часто запитую студентів чи учасників тренінгів, звідки вони, й прошу розповісти про свій населений пункт. І дуже часто людям важко озвучити щось більше, ніж просто назву. Тому в мене була мета розкрити цей потенціал. Головна ідея полягала в тому, щоб перевести підлітків від пасивного споглядання об’єктів до споживання якісного краєзнавчого продукту», – ділиться Олександр.
Загалом для учнів 9–10 класів провели шість занять-тренінгів, де їх навчали досліджувати місто за особливою методикою: «Ми вчили їх виявляти цікавинки. Щоденно вони ходять і щось бачать, але не задумуються про це. А тут шукали локальні артефакти: хто був власником цього будинку, чим він займався, чому тріщина на цьому місці, чому таке вікно. Одна з вправ, що допомагають виконати це завдання, – «Розбите скло»: ми збирали з частинок цілісну картину, пазл до пазла. Коли все складається, вимальовується цінність: дитина передусім відкрила це сама для себе».
Усе відбувалося за правилами дорослої туристичної індустрії. Олександр Коваль пояснює: «Ми говорили з ними через навчання про такі моменти, як дизайн вражень, дизайн емоцій, дизайн спогадів, відчуттів та передчуття – те, що ми проєктуємо у професійній екскурсійній роботі. Взяли за основу спрощену методику і модель, і школярі розробили власні екскурсії».
Сліпий жереб, подолання страху камери й повна самостійність
Які саме об’єкти досліджувати, вирішувала лотерея на першій зустрічі. Команди наосліп витягували з конвертів свої об’єкти: від центральних вулиць Корзо, Волошина та Капітульної до віддаленої Горянської ротонди чи менш популярного серед широкого загалу Музею Андрія Коцки. Останній, до слова, організатори додали навмисно, щоб розкрити його потенціал.
Проєкт стартував у лютому, у березні відібрали команди, а сама практична робота тривала два місяці – у пік весняного цвітіння Ужгорода. Крім вивчення літератури й походів у музеї, школярі вчилися працювати в полі. Вони порівнювали архівні фото у форматі «було/стало», виходили на вулиці й робили бліцопитування перехожих.
«Всі дуже хвилювалися, як будуть виглядати в кадрі, як говоритимуть, чи не буде рука тремтіти під час зйомки. Вони подолали ці страхи, опанували їх, і це точно допоможе їм у майбутньому бути впевненішими», – каже ментор.
Важлива родзинка: повна свобода дітей від дорослої цензури. Організатори одразу попередили вчителів-кураторів: від вас потрібна лише фіксація та координація, робити щось замість дітей заборонено. Самі педагоги на фінальній зустрічі зізнавалися, що спочатку з острахом чекали чергового проєкту, де «треба буде все робити самим», а натомість школярі з усім чудово і з азартом впоралися самі.
Юні руйнівники міфів
Під час роботи підлітки доповнили формат і запропонували спростування міфодизайну. Міфодизайн – це не добре і не погано, а кожне місто має право на власні легенди. Однак школярі вирішили, що їхня аудиторія має право знати як саму «казочку», так і правду.
«Були випадки, коли самі команди розповідали у відео про якийсь міф чи легенду з інтернету, а потім зауважували, що це неправда. Зокрема, це стосувалося фактів про дерева на нашій набережній. Вони дослідили, що цього немає, хоча думка популярна. І це було цінно, причому вони самі запропонували таку ідею», – згадує викладач.
Перемогли всі
Організатори принципово відмовилися від системи перших-других місць. Кажуть: усі роботи зняті дуже по-різному, але кожна з них цілісно виконує головне завдання – інформує. Проте інтрига все ж була. Протягом тижня в офіційному туристичному мобільному додатку «Ужгород» тривало рейтингове голосування. Найбільше «вподобайок» від користувачів мали роботи учнів ліцею ім. В. С. Гренджі–Донського, мистецького ліцею «Перспектива» та ліцею №7.
Олександр Коваль підсумовує, що цей проєкт – приклад прямої взаємодії університету, міської ради та шкіл, і таку техніку можна адаптувати у будь-якій громаді країни. Зупинятися на цьому організатори не збираються: «У нас є мета, щоб цей серіал тривав далі. Ці 13 відео – як перший сезон 2026 року про певні вулиці та адреси. Наступного року є задум реалізувати його з іншими командами, учасниками й новими об’єктами. Буде інший погляд, інша інформація – і серіал продовжуватиметься».
Усі відеоролики ужгородських школярів доступні на YouTube. Тепер кожен, хто планує візит до нашого міста, може влаштувати собі екскурсію очима підлітків.
фото Ужгородської міськради