Дебютантка «Письменника за прилавком» Катерина Галенко: Своє сприйняття світу транслюю через поезію
За прилавком книгарні Катерина презентувала збірку «Дихати… на повну!», яка побачила світ 2020 року під час ковідного локдауну, та поетичні листівки. Про збірку каже, хотілося якось підтримати людей, зібрати надихаючі рядочки, щоб показати, що життя продовжується. Тому, власне, і назва така символічна. Щодо листівок, то поезії на них були написані вже в Ужгороді. Ілюструвала їх колишня учениця Каріна Гавришенко. Поетці формат листівок дуже до вподоби: вважає цей спосіб поділитися своєю творчістю більш швидким, ніж книга.
Творчий шлях Катерини розпочався у 2017 році, коли, рефлексуючи над пережитим у 2014 році (довелося вперше тікати від окупації), спонтанно на світ з’явилися рядки «Вітчизни». «Взагалі я написала цей текст для одного з поетичних конкурсів, які проводилися між школами, але потім вирішила, що віршеві варто жити далі, і надіслала його Дмитру Шурову. Його російськомовна «Родина» мені дуже подобалася, але подумала, що ТАКА пісня повинна бути українською. Тож зробила свій переспів, – розповідає поетка. – На мій великий подив, Дмитро відгукнувся – і вірш став піснею. Не очікувала, що вона знайде такий відгук у людей. Тоді я зрозуміла, що можу писати, що мої тексти подобаються людям. У 2019 році у нас з Дмитром на світ з’явилася друга спільна пісня. Можливо, з часом будуть й інші».
Прозові твори Катерина не пише. Каже: «Мені подобаються саме вірші. Своє сприйняття світу транслюю через поезію. Це для мене свого роду психотерапія, бо я інтроверт, мені складно ділитися вголос своїми думками, переживаннями з іншими. Легше вилити це все на папір у формі поезії, якою можу поділитися з іншими. Так я відпускаю те, що усередині болить. Виписую свої емоції. Після початку повномасштабної війни писала лише про неї. Бо був суцільний біль. Останнім часом виходять більш світлі, теплі, позитивні тексти. Дуже з цього тішуся. Очевидно, улюблена робота, середовище впливає».
Вдячних читачів поетесі не бракує. Кожен вірш знаходить того, кому суголосний. «Мене читають люди у різних куточках України. Відгукується те, що болить, хвилює і їх. Зауважу, що в Ужгороді багато творчих людей, які люблять поезію. Маю від них потужний зворотний зв’язок. Це надихає», – ділиться авторка. До речі, її «Вітчизна» увійшла до шкільного підручника з «Громадянської освіти». Поетка жартує, що цього дуже не хотіла, бо точно знає, як учні ставляться до віршів, які їх примушують вчити 😊.
Про Ужгород Катерина говорить з усмішкою і називає другим домом. Каже, він своєю атмосферою неабияк сприяє натхненню. Має і вірш-подяку, присвячену нашому містові. «Я нещодавно зловила себе на думці, що коли чую про Ужгород щось погане, у мене з’являється непереборне бажання довести, що це не так. Красу треба вміти бачити, відчувати. Акцентувати варто саме на таких речах».
Щодо творчих планів, то поетеса думає про другу збірку: «Хотілося б зробити її більшою за першу і нестандартною. Наприклад, була ідея, щоб на її сторінках читач міг малювати те, що відчуває під час читання вірша. Водночас хочу, щоб вона була ілюстрованою, бо те, як художник бачить текст, – це теж певна емоція. Одне слово, нічого напевне сказати поки не можу. Але продовжу писати. Далі – покаже час».