Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Дизайнерка Леся Гичко: Рестарт в швейцарському форматі

Недавня доцентка УжНУ вже кілька місяців працює за кордоном з думкою про залучення потужностей високотехнологічної європейської держави у післявоєнну відбудову України

0 808
Іноді наше життя, подекуди несподівано для нас самих, змінюється на 360 градусів. Новий досвід творить нових нас. Ще недавно кандидатка мистецтвознавства, доцентка Леся Гичко викладала студентам УжНУ, а нині – працює дизайнеркою у швейцарській компанії «RUBIBahntechnik», яка займається всім, що стосується залізниці: від надання ремонтних послуг до консультування.
Леся Гичко
Леся Гичко

Пані Леся каже, з роботою пощастило не лише тому, що цікаво, а й через позицію компанії щодо війни в Україні. «RUBIBahntechnik» підтримує нашу державу і має намір взяти активну участь у її відбудові після війни. Досвід співпраці з Україною фірма має: виступає компанією-консультантом в україно-швейцарському проєкті «Цюрихські трамваї» (розпочався ще 2006 року), у межах якого оновлюється трамвайний парк Вінниці.

Нещодавно компанія презентувала ще одні плоди україно-швейцарської співпраці: світ побачив пілотний випуск відеопроєкту «Lesia im Zug unterwegs» («Леся в поїзді у дорозі»), над яким безпосередньо працює Леся Гичко та її колеги по Ужгородському університету.

Про проєкт, нову для неї роль і враження від Швейцарії ми й поспілкувалися з пані Лесею.

  • Лесю Ярославівно, розкажіть про проєкт «Lesia im Zug unterwegs»: як виникла ідея його створити, хто над ним працює?

– Розпочну з цікавої деталі: цей проєкт є продовженням і початком одночасно. Річ у тім, що моїм першим завданням у «RUBIBahntechnik» було створення фотопроєкту, який мав на меті показати швейцарську залізницю очима українки. Тобто компанії було цікаво подивитися, як інші люди бачать їхню країну. Я тоді, власне, фіксувала свої враження. Працюючи над цим завданням, багато подорожувала Швейцарією. Тому деякі знайомі швейцарці кажуть, що я бачила їхню країну більше, ніж вони 😊. Керівництву фірми результат сподобався, тож згодом з’явилася ідея зробити відеопроєкт. На нього, звісно, треба більше ресурсів, підготовки.

Дизайнерка Леся Гичко: Рестарт в швейцарському форматіМета нашого проєкту – показати швейцарську залізницю. Вона для мене, без перебільшення, восьме диво світу. Розумієте, цей механізм вражає продуманістю, деталями, точністю, чіткістю. Тож говорити є про що. Теми, певну інформацію, поради, що і як краще зробити, дає співробітник «RUBIBahntechnik» Рафаель Гірт, який відповідає за комунікацію, координує роботу соцмереж компанії. Знімає моя донька Катерина Поліха, а за виготовлення відео відповідає вже ужгородська команда моїх друзів з університету: сценарій пише Галина Шумицька, дає поради, як відзняти, і монтує відео Віталій Завадяк, пошуково-фактологічний та коригувальний бік справи – за Василем Путрашиком. Також зауважу, що ідею створення цього проєкту активно підтримав професор Федір Шандор. Я дуже вдячна цим людям за професіоналізм і терпіння.

  • А як почуваєтеся в новому для себе амплуа, у кадрі?

– Складно сказати, бо ще сама для себе не до кінця окреслила. Але взагалі по життю мені дуже подобається розповідати про перфектні, досконалі речі. Швейцарська ж залізниця саме така. Це шедевр. І я маю велике задоволення, розповідаючи про неї. Це просто новий для мене формат розповіді.

Щодо роботи в кадрі, то я уявляю, що читаю лекцію студентам😊. Розумієте, коли я бачила зацікавленість у їхніх очах, мене це сильно надихало. Оцей стан натхненності дуже цінний: я розповідаю, а комусь цікаво. Тому нині радію, що наш проєкт вже має схвальні відгуки.

  • Що для вас найскладніше у цій роботі? Чи є таке взагалі?

– Є. Орієнтування у просторі. Коли ми виставляємо локацію, мені потрібно розуміти, з якої точки зняти. Я не орієнтуюся на місцевості, не знаю, звідки краще. Наприклад, бачу красиве фото потрібного мені об’єкта в інтернеті, але ж я не знаю, звідки конкретно знімав фотограф. Я маю добре подумати, як вибудувати кадр, бо хочеться подати об’єкт з найвигіднішого ракурсу. З цим складно. А взагалі, оскільки свого часу працювала на кафедрі журналістики, то камери й інші технічні речі для мене не є чимось новим. Просто тепер я точно знаю, як це робиться. З першого дубля поки не виходить, але моя операторка виявляє велике терпіння. 😊

Ця робота вимагає опрацювання великого масиву інформації, планування, злагодженої роботи всього колективу. Наприклад, у вже готовий сценарій можемо вносити правки на ходу, бо з’явилися нові деталі, мої якісь враження. Тож ми, учасники проєкту з різних країн, постійно комунікуємо, узгоджуємо все. Я щаслива, що ця комунікація продуктивна, бо попереду багато роботи над наступними випусками.

  • До речі, про комунікацію. Як Вам працюється в новому колективі?

– Є тут одна штука, яка мене дуже захоплює: все дуже чітко. А в колективі це один із критеріїв результативності роботи. Коли ти розумієш, що і як. Наприклад, я лише вчу мову, але, коли круто організована робота, то ти просто вливаєшся у процес і працюєш. Бо є порядок. Кожного тижня я маю зустріч із менеджеркою фірми Венді Ді Мауро, яка ставить переді мною ті чи ті завдання. Вона так готується до зустрічі зі мною, настільки чітко пояснює, що я маю зробити, – що, не знаючи перфектно мови, розумію її і можу працювати. Це фантастика. Щодо взаємин між колегами, то вони, я би сказала, прекрасно колегіальні.

Ще один момент, який дуже вразив, коли вийшла на роботу. У мене немає … робочого місця. Річ у тім, що у «RUBIBahntechnik» співробітники можуть самі обирати, де будуть сьогодні працювати. Є спеціальна програма, у якій ти резервуєш собі робоче місце (стіл, поверх). До речі, керівник компанії робить так само. Також є програми для резервації місця для обіду, йоги тощо. Так само ти самостійно можеш визначати, у які дні відпрацьовуватимеш зазначені у контракті робочі години. Тобто людина знову ж таки у спеціальній програмі, яка доступна її колегам, вказує на тиждень, коли, з котрої і до котрої вона на роботі. Все дуже продумано і високотехнологічно. Це дає відчуття неймовірної свободи, бо ти сам обираєш, плануєш для себе і комфорту.

Цюрихське озеро
Цюрихське озеро
  • Якщо повернутися до моменту приїзду у Швейцарію, що Ви подумали, коли вперше опинилися у Цюриху?

– Що Цюрих як Ужгород😊. Я вийшла з вокзалу і побачила набережну таку саму, як в Ужгороді. Серйозно, вони дуже схожі. У мене до цього міста – любов з першого кроку. Воно дуже круте. І дороге. Цюрих щоразу переміщується в топах найдорожчих міст у світі. Взагалі у Швейцарії багато всього «най».

Місто справді дуже гарне. Один Цюрихський вокзал чого вартий. Думаю, один із випусків проєкту присвятимо йому. Вже маю і улюблений куточок – Цюрихське озеро. Там я надихаюся і відпочиваю. Ну і, звичайно, ласую швейцарським шоколадом. Мені, великій любительці шоколаду, пощастило з країною😊.

  • Країну творять люди. То які вони, швейцарці, очима українки?

– Вони дуже спокійні, працелюбні, виважені у висловлюваннях, дуже зорганізовані і відповідальні. Є порядок, правила – і їх дотримуються. До прикладу, кожного разу у транспорті у вас не перевірятимуть квиток. Ну, бо й так зрозуміло, що ви його купили. Інакше не може бути. Це ваша зона відповідальності.

Дизайнерка Леся Гичко: Рестарт в швейцарському форматіШвейцарці дбають про зручність, комфорт людини. Якщо говорити про той же транспорт, то квиток з пункту А в пункт В дійсний 24 години. Тобто нема чітко визначеної години, як у нас. Не встиг – купуй новий. Тут ти можеш поїхати, коли тобі буде зручно. Все дуже гнучко.

І речі, які особисто мене вражають найбільше. Перше: швейцарці вміють берегти. Людей, речі – все. Вони нічим не нехтують, а думають, як зберегти, дати друге дихання, поєднують з найсучаснішими технологіями. Іноді думаю, що це у них особлива ментальна програма. Мені здається, що коли ми, українці, навчимося так само берегти все те, що маємо, все у нас налагодиться.

Друге: швейцарці вміють планувати на дуже далеку перспективу. Це те, що нам через війну робити вкрай важко. Якось ми обговорювали у фірмі проєкт, пов’язаний з відбудовою України, і я засумнівалася, чи є сенс конкретно тепер це робити, адже війна в розпалі. Які тут можуть бути плани? Тоді мені пояснили: «Лесю, якраз тепер над цим треба думати, напрацьовувати варіанти. Бо коли все закінчиться, ми маємо бути готовими відразу приступати до роботи». Такий підхід дуже мене вразив. Зазначу, що взагалі вперше у світі про відбудову України говорили саме у швейцарському Лугано.

До слова, хоча Швейцарія нейтральна країна і дотримується цього статусу, вона виявляє підтримку Україні. У Цюриху на вулицях можна побачити наші прапори, діє програма підтримки українців, які через війну виїхали з країни. Така позиція нейтральної країни викликає велику повагу і вдячність.

Розмовляла Галина Кришінець
Фото Лесі Гичко
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.