Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Історик та археолог Йосип Кобаль прочитав лекцію про минуле Ужгорода в Науковій бібліотеці УжНУ

Проєкт «Коворкінг для ВПО» після невеличкої новорічно-різдвяної паузи в заходах продовжить свої ініціативи з 10 січня 2023 року

0 1 444
З ініціативи Волонтеріату в університеті тривають лекції дослідників, викладачів, громадських діячів для внутрішньо переміщених осіб і всіх охочих. Такі заходи є частиною проєкту «Коворкінг для ВПО», який відкрили на базі наукової бібліотеки УжНУ в листопаді за підтримки Карпатського Фонду за фінансування COFRA. 20 грудня відбулася друга лекція в межах проєкту – «Минуле Ужгорода». Її прочитав історик та археолог Йосип Кобаль.
Марія Жиленко
Марія Жиленко

«Коворкінг має працювати для людей, тому ми вирішили провести серію лекцій про історію, літературу, культуру Закарпаття. У соцмережах бачимо попит на відповідні теми, і хоча наразі ВПО не дуже активно долучаються до заходів, ми продовжуємо проєкт і віримо, що активність зростатиме», – розповіла членкиня волонтеріату, лекторка-екскурсоводка Археологічного музею ім. проф. Е.А. Балагурі Марія Жиленко.

На початку лекції Йосип Кобаль зазначив, що Ужгород має глибоку, цікаву, різнобічну історію. Місто розмістилося на стикові низовини і гір, де протікає річка, де здавна проживали різні етноси. Все це мало стратегічне значення, визначило майбутнє Ужгорода.

Для підтвердження привабливості міста історик навів слова одного з його власників – Яноша Другета X, що в 1640 р. видав засновчу грамоту єзуїтської колегії і монастиря та обґрунтував у ній, чому потрібно перенести колегію з Гуменного до Ужгорода: «…Тому що Ужгород за своїм розташуванням і красою перевершує Гуменне. І для учнів, які будуть відвідувати заклад, це дуже важливо».

Загалом під час лекції Йосип Кобаль зосередив увагу на основних фактах, що стосуються історії Ужгорода до 1945 р. Коротко переповідаємо основний зміст його виступу, що стане в пригоді різній аудиторії: тим, хто народився в місті, роками проживає тут, а також людям, які знайшли прихисток на Закарпатті.

Попри роки досліджень, досі залишається актуальним походження назви Ужгорода. Досить поширена версія – що «Ужгород» утворюється від топоніма «Уж» і слова «город – місто». Але ця назва не автентична. Офіційно вона функціонує з 1919 р., а неофіційно – з середини ХІХ ст. До того часу місто називали Унґвар. Звідки взялося слово «Ужгород», дослідити складно. Утім у спогадах церковного, громадсько-політичного діяча Івана Раковського згадано, що після поразки революції в Угорщині 1848–49 рр., тим особам, що жили в Словаччині й підтримували цісаря, на кілька місяців надали автономію. Під час цієї автономії, яку називали «воєводством», могла з’явитися й назва «Ужгород». І. Раковський пояснює, що під час цього піднесення намагалися позбутися всіх угорських назв, тому О. Духнович у листах за 1848–51 рр. використовує словосполучення «з Ужгорода». Однак такі зміни тривали кілька місяців, потім знову використовували назву Унґвар, яку до того ж знало місцеве населення.

З 1919 р., коли територія Закарпаття ввійшла до складу Чехословаччини, потрібно було визначитися з офіційною назвою міста. «Унґвар» вважався угорським варіантом. Так до 1938 р. місто знову називали Ужгород, а потім, із 1938 до 1944 – офіційною назвою знову став Унґвар. У радянський період повернулися до слов’янської назви.

Звідки походить слово «Унґвар» – наукова загадка. Мовознавці по-різному тлумачать її: від слова «кут», від праслов’янського слова «кривий», бо річка звивиста тощо. Йосип Кобаль запропонував іншу версію. Він дослідив, що схожі назви річок є в інших країнах, наприклад, у тюркськомовних. Там «Унґ» означає «вода». Слово «Вар» – замок, укріплення, фортеця – потрапило в угорську мову з іранської, в якій означає «укріплене місце». Якщо відштовхуватися від цієї версії, то назву можна перекласти як «Фортеця на воді, на річці». До того ж, історичний центр міста – замкову гору – колись оточували два рукави Ужа.

Дискусійним є питання про виникнення міста. В Ужгороді щороку відзначають день його народження, але точна дата заснування міста невідома. Щоб її встановити, потрібно володіти інформацією про поселення, з часу якого цей населений пункт постійно існував. За словами Й. Кобаля, таке поселення знайшли на замковій горі, його відносять до кінця Х – початку ХІ ст. Тому Ужгороду близько тисячі років, але не 1129, які відзначали цьогоріч.

Важлива згадка про Ужгород, якою варто пишатися, – на світовій карті ХІІ ст. Її зробив арабський дослідник Аль Ідрісі. Мапа мала вигляд срібного рушника з описами, в яких пишуть про Унґвар як про велике процвітаюче місто близько кордону з Польщею.

Суттєві зміни в Ужгороді сталися в XIV ст., коли до міста приїхали брати Другети. З 1328 року їм передали Ужанську домінію і місто, що в тогочасних документах фігурує як вілла – мале село. Справді, після монголо-татарської навали це був невеликий населений пункт. Однак Другети активно розвивали його, і вже в 1384 році дістали дозвіл від Папи Римського на заснування тут Павлікіанського монастиря.

У 1399 році Другети видали грамоту, в якій згадують бібліотеку при Павлікіанському монастирі. Тобто історія бібліотечної справи ведеться з кінця XIV ст. Цікаво, що в інших містах України на той час ще не було бібліотек. Навіть в Угорщині книгозбірню Павлікіанського монастиря наводять як приклад. Другети зберігали в бібліотеці й документи. Крім того, вони добилися права проведення тижневого і річного ярмарків, що було важливо для розвитку торгівлі. Тому в XV ст. Ужгород стає містечком, в якого був торговий ярмарок, монастир, урядник.

Другети звели дворянське житло на замковій горі і ще один палац у Горянах. Певний час вони проводили в другому маєтку, але в Горянах ніколи не було Ужгорода. Хибну версію, начебто звідти починається місто, написав історик Карой Мейсарош – відомий містифікатор свого часу.

Аудиторія лекції Йосипа Кобаля
Аудиторія лекції Йосипа Кобаля

Вагомою подією стало перенесення гімназії і монастиря з Гуменного до Ужгорода в 1640 р. Так в Ужгороді з’явився перший середній навчальний заклад на території Закарпаття. Будівля була на місця сучасного парку – перед єпископською резиденцією. Там містилася й бібліотека. Ці книги збереглися донині – у фондах Наукової бібліотеки.

Важливо, що в гімназії був театр, а гімназисти мали обов’язок ставити п’єсу наприкінці року. Виступали всередині гімназії або навпроти, у сучасному сквері Марії Терезії. Тобто театральне життя Ужгорода сягає 1640-х рр. З того часу Ужгород поступово набуває іміджу культурно-освітнього, духовного центру. На відміну від Мукачева, що перетворилося на транспортний центр.

Чергові важливі зміни відбулися у XVІІІ ст., коли єзуїтську колегію передали Мукачівській греко-католицькій єпархії і створили духовну семінарію, розмістивши її в замку. Ця богословська семінарія була першим вищим навчальним закладом на території сучасного Закарпаття.

До 1711 р. Ужгород належав приватним особам. Спочатку Другетам, потім Міклошу Берчені. Вони управляли всією домінією.

Після того, як угорці зазнали поразки під час революції 1703–1711 рр., Ужгородську домінію передали казні, державі. А державою в той час був Відень. Тож до міста почали присилати австрійських, чеських, німецьких урядників, які обіймали високі посади і привозили з собою колорит, запроваджували власні правила. Ці люди почали позитивно впливати на економіку, завдяки їм запрацювали різні установи.

З 1848 р. Ужгород став вільним містом, у якому проводилися вибори. Половина міської ради була виборна, іншу половину становили найбагатші люди.

З 1902 р. в Ужгороді поширюється електроенергія, а з 1904 р. – телефони. Зафіксовано, що на початку Першої світової війни в місті видавали близько 30 газет. Ужгород на початку ХХ ст. був провінційним містом, але мав тісні зв’язки зі світом. Викладачі місцевої гімназії їздили до різних країн. В місто приїжджав цирк, театр, зоопарк. В Угорщині жодне місто не мало такої кількості шкіл на душу населення, як було в Ужгороді.

Після війни Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини. У 1928 р. Ужгород став столицею Підкарпатської Русі. До речі, Мукачево теж боролося за такий статус, але в Ужгороді вже розбудували адміністративні будівлі. Були й інші причини: у разі війни місто могли захистити від угорців, бо воно містилося ближче до Словаччини.

Після вторгнення угорців Ужгород знову став Унґваром і центром комітату. На думку Йосипа Кобаля, квітень-травень 1944 року – найтрагічніша сторінка в історії міста. За той час 9700 осіб, що належали до єврейського етносу, депортували з Ужгорода.

27 жовтня 1944 року радянські війська ввійшли на територію Закарпаття. З 1944 р. до листопада 1945 р. вона не була визначена юридично й офіційно належала Чехословаччині. Річ у тім, що США, Англія, Франція, СРСР після війни домовилися повернути всі території до Віденського арбітражу, Мюнхенської угоди. Так з’явилася Закарпатська Україна. З листопада 1944 року на Закарпатті ввели московський час, але гроші використовували різні: крони, пенге, рублі. Тому траплялися всілякі курйози, відбувалися доноси, та й загалом життя в Ужгороді було непростим. Юридичний статус Закарпаття був закріплений після ратифікації радянсько-чехословацького договору. Із січня 1946 р. Закарпатська Україна перестала існувати, тут ввели закони Радянської держави й Закарпаття стало областю УРСР.

На період зимових свят організатори проєкту «Коворкінг для ВПО» зроблять невелику паузу в заходах. А з 10 січня вже анонсують наступного учасника. Ним буде Іван Міськов – кандидат історичних наук, доцент, який прочитає лекцію про перші міські поселення на території Закарпаття.

Наталія Толочко
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.