Стоянка первісних людей, що змінила уявлення про заселення Європи
Пів століття тому в Королеві відкрили найдавнішу археологічну пам’ятку України
На початку березня стало відомо про ще одне вражаюче відкриття, пов’язане зі стоянкою. Науковці різних країн (України, Австралії, Данії, Німеччини, Чехії) на основі датування геологічних нашарувань фізичними методами стверджують, що кам’яні знаряддя з Королева можуть бути найдавнішим відомим доказом присутності людини в Європі, а їхній вік становить – 1,4 мільйона років. Це актуалізує дискусію довкола пам’ятки, яка була відкрита рівно 50 років тому.
Про дослідження під керівництвом Гладиліна, внесок викладачів і студентів Ужгородського університету, продовження пошуку слідів найдавнішої людини, та про інші особливості палеолітичної стоянки говоримо з археологом, випускником УжДУ Йосипом Кобалем.
У кар’єрі на площі близько 100 тисяч м2 знайшли понад 65 тисяч доісторичних артефактів
- Йосипе Васильовичу, відкриття стоянки на Закарпатті було випадковістю чи експедиція добре знала, де шукати сліди перших людей?
– Знахідка не була випадковою. Поштовхом стали сенсаційні відкриття 1959–1960 рр. у Східній Африці, в Олдувайському (Олдупайському) каньйоні (Танзанія). Там знайшли кам’яні знаряддя праці, вік яких сягав близько 2 мільйонів років, що перевершувало всі попередні уявлення. Після цього науковці з різних куточків світу заходилися шукати сліди первісних людей у відкладах, які давніші за пів мільйона років. У радянському союзі, зокрема в Україні, також взялися розробляти проблематику заселення територій.
Важливим поштовхом до вивчення стоянок первісних людей на території Закарпаття стало відкриття геолога Віктора Петруня у 1967–1968 рр. біля села Рокосова Хустського району стародавніх знарядь з місцевого обсидіану. Після цього була створена окрема палеолітична експедиція під керівництвом київського археолога Владислава Гладиліна, яка розпочала роботи на Закарпатті. Наш край, будучи в межах Карпатського басейну, вважався перспективним для пошуку найдавніших слідів первісних людей.
- В інших місцях теж тривали такі дослідження?
– Звичайно, особливо на півдні України – в Криму, на Кавказі та в Середній Азії.
- Як відбувалися дослідження на Закарпатті?
– Відкриттю, що змінило наші уявлення про найдавніше заселення території України і частково Європи, передували 5 років розвідок і розкопок. Археологи обстежили чимало перспективних локацій. У Рокосові, наприклад, зафіксували цілу низку куточків із кам’яними знаряддями, але жодне з них не мало чіткої геологічної прив’язки. У ці роки Владислав Гладилін і його команда відкрили десятки нових пунктів знахідок, зокрема й першу печерну стоянку нашого краю – Молочний камінь поблизу села Велика Уголька Тячівського району. Однак тривалий час знайти пам’ятку, яка б відповідала всім науковим критеріям, не вдавалося.
До експедиції під керівництвом Гладиліна долучився й відомий краєзнавець Петро Сова. Ще влітку 1951 року він відвідав Королевський замок, де знайшов 4 кам’яні знаряддя праці періоду палеоліту. А схожі – ще в Хусті, Квасові, Ільниці, на Радванці.
Припускаю, Петро Сова міг розповісти археологам, що на замковій горі в Королеві раніше знаходив сліди первісних людей. Тому учасники експедиції відвідали кар’єр-каменярню поблизу цього селища. Виявилося, що на знятій скреперами землі і в самих стінках кар’єру на горі Бейвар знаходили сотні кам’яних знарядь праці різної форми і давності! Це вказувало на те, що люди неодноразово навідувалися сюди, тобто це багатошарова стоянка.
- У кар’єрі на той час добували камінь?
– Кар’єр відкрили ще 1870 року, коли будували Угорську північно-східну залізницю. Для робіт був потрібен камінь. Важливо, що й тоді, і тепер кар’єр міститься на землях села Веряці, але стоянку назвали все ж за назвою Королева. Отже, понад півтора століття в цьому місці видобувають камінь. Можна тільки уявити, скільки археологічних знахідок, цінних артефактів минулого було втрачено!
- У яких частинах кар’єру знайдено місця поселення первісних людей?
– Його площа – величезна. Знахідки концентрувалися в трьох місцях – на горах Бейвар, Гострий Верх і Вінічки. Перші кам’яні знаряддя знайшли на горі Бейвар (збереглася частково) у 1974 році. Гладилін і його колеги встановили, що вік кам’яних знарядь може сягати й пів мільйона років. Ця сенсаційна новина швидко поширилася в тодішніх медіа і зробила Закарпаття відомим у всьому науковому світі. Саме з того часу почалися систематичні дослідження пам’ятки, активна фаза яких тривала до 1997 року. Починаючи з 1976 р. у дослідженнях Королевської стоянки протягом багатьох років брали участь викладачі та студенти УжДУ, зокрема професор Едуард Благурі.
- Виходить, ужнцівці теж зробили свій внесок у ці важливі дослідження? Чи доводилося вам брати участь у розкопках?
– Так, через УжДУ відбувалася комунікація, налагоджувалося сприяння розкопкам місцевої влади, а також фінансування. Звісно, студенти допомагали в роботах. У дослідженнях стоянки в різний час брали участь такі відомі українські археологи, як Лариса Кулаковська (Солдатенко), Валерій Сітливий, Віталій Усик, Юрій Демиденко, Віктор Ткаченко та інші.
Одного разу я з власної ініціативи поїхав у Королево, знайшов табір археологів на березі Тиси. Всередині дня, коли потрапив туди, там були тільки дівчата, які готували обід. Я запитав про Владислава Гладиліна, з яким дуже хотів зустрітися. Виявилося, що якраз він перебуває в таборі. Ми тоді познайомилися, гарно поспілкувалися. Пізніше ще неодноразово зустрічалися, а Владислав Миколайович з і своїм колегою Валерієм Сітливим приходив на розкопки у моє рідне село Квасово. Пізніше ми зустрілися на захисті моєї дисертації в Інституті археології в Києві.
Це був справжній знавець своєї справи, відомий на міжнародному рівні дослідник, людина з власною думкою. Не всі знають, що першовідкривач Королевської стоянки працював і в Інституті зоології імені Шмальгаузена (Київ). Перша монографія про Королево авторства Гладиліна і Сітливого про найдавніші шари поблизу цього селища вийшла саме під егідою цього інституту. І донині майже всі знахідки з Королева зберігаються в Археологічному музеї Інституту археології НАН України в будівлі Інституту зоології в центрі Києва.
- Які предмети знайшли археологи в 1974 році?
– Це були знаряддя праці та відходи виробництва. Загалом за всі роки дослідження було зібрано понад 65 тисяч артефактів. Первісно дослідники встановили, що в нашаруваннях завтовшки до 12 м зафіксовано 16 шарів із кам’яними знаряддями праці. Королевська стоянка стала однією з найкраще документованих пам’яток не тільки України, а й цілої Європи. Усередині 1980-х рр. виявилося, що вік стоянки – не пів, а близько мільйона років.
І стоянки, і майстерні, де виготовляли знаряддя з гіалодациту
- А як дослідники визначили вік стоянки?
– У вивченні пам’ятки брали участь, крім археологів, також представники природничих дисциплін. Вчені використали методи порівняльного аналізу й стратиграфії і пов’язали шари, в яких знайшли кам’яні знаряддя з тими, що знайдені в Європі й добре датовані. Спочатку з’ясували, які відклади передують шарам із кам’яними знаряддями. Виявилося, що це були річкові відклади стародавньої Тиси – галька й пісок червоного кольору, які добре видно і біля села Велика Копаня.
Колись, близько мільйона років тому, рівень річки Тиси був приблизно на 100 метрів вищий, ніж тепер. Потім русло поступово поглиблювалося, утворюючи на своїх берегах тераси. Так стало можливим знайти в кар’єрі на висоті майже 100 метрів річкові відклади. Навпроти Королева у відкладах копанської тераси, геологи знайшли кістки дрібних гризунів, що жили тут у давнину. На основі цього з’ясували, що ці нашарування мають вік понад мільйон років.
Ще один метод визначення віку – палеомагнітний. Час від часу магнітне поле землі змінюється полюсами. У такі періоди у всіх породах відбувається зміна намагніченості, яку фізики навчилися вимірювати. Вони склали спеціальну палеомагнітну шкалу, в якій зафіксували зміни намагніченості і датували їх абсолютними цифрами. Так зрозуміли, що найнижчий культурний шар Королевської стоянки перебуває у відкладах віком понад 770 тисяч років.
Тобто перші люди прийшли на берег Палеотиси і виготовляли тут кам’яні знаряддя праці у проміжку між 770 тисячами і мільйоном років тому. Але первісні люди навідувалися сюди й пізніше аж до 40–30 тисяч років до нашої ери. Оскільки в окремих місцезнаходженнях співвідношення знарядь праці і відходів виробництва різні, то припускають, що в цих місцях могли існувати і стоянки, і майстерні.
До речі, завдяки дослідженню пилку рослин, збережених у відкладах, встановлено, що клімат у часи перших поселенців був помірно холодний, а в лісах домінували береза, сосна, хоч росли й дуб та ясен.
- З чого первісні люди робили знаряддя праці?
– У Королеві у відкладах суглинку збереглися великі фрагменти дуже якісної склянистої вулканічної породи. З часу відкриття стоянки до 2009 року дослідники (геологи, археологи) цю породу визначили як андезит. Але в 2009 році закарпатський фахівець з археометрії Бейла Рац провів детальний аналіз породи і встановив, що за хімічним складом ця порода є не андезитом, а склянистим дацитом – гіалодацитом. Цікаво, що український геолог В. Золотухін ще в 1950-х роках, під час дослідження геології гори Сар, де розміщений кар’єр, встановив наявність тут гіалодациту. Характерною особливістю останнього є його патинізація: чим старіший скол, тим його поверхня світліша і з більшими ямками, а що пізніший, то темніший і гладкий. Тож дуже багато знарядь праці були віднесені до того чи того шару стоянки на основі рівня латинізації. Однак, як виявилося, така методика датування знахідок не завжди дає позитивний результат. Тож згодом дослідники (Л. Кулаковська) переглянули число культурних комплексів стоянки, і сьогодні їхня кількість становить всього 9–10.
- Тож тепер актуальні нові дослідження…
– Так. Учені донині вивчають і стоянку, і археологічні знахідки. Завдяки цьому, наприклад, з’ясувалося, що виділений раніше VIII шар Королівської стоянки не є самостійним, і його об’єднали із знахідками VII. Останні розвідки, проведені міжнародною групою дослідників, до якої входили й фахівці з України (Віталій Усик, Наталія Герасименко), показали, що стоянка поблизу Королева може мати вік 1,4 мільйона років. Таке сенсаційне датування, звичайно, ще потребує перевірки. Очевидно будуть гарячі дискусії і тільки через деякий час в цьому питанні буде поставлена крапка. Але й цей приклад вказує на велику роль природничих методів у дослідженні нашого минулого.
Промислові потреби, історична цінність чи й перше, і друге?
- Як впливають на розуміння історичних процесів знання про стоянку, сучасні дослідження?
– Все залежить від датування пам’ятки. Якщо вважати віком стоянки близько мільйон років, то процес заселення цієї частини Європи виглядатиме так: первісні люди приходили сюди хвилями з території Африки. Одна з них досягла Європи й околиць сучасного Королева близько мільйона років тому з боку Балкан. А якщо прийняти останнє датування – 1,4 мільйона років, то виявиться, що Королевська стоянка чи не найдавніша на нашому континенті. У цьому випадку шлях проникнення первісних колективів на нашу територію міг проходити не тільки через Балкани, а навіть через Кавказ і Північне Причорномор’я.
- Чи відомо, ким були першопрохідці?
– За даними з території сучасної Іспанії, де відкриті кісткові рештки перших «європейців» віком близько мільйон років, це були первісні люди виду Homo antecessor, тобто людина-першовідкривач. Однак якщо вік стоянки виявиться все-таки 1,4 мільйона років, то доведеться шукати на цю роль іншого претендента – можливо, представника виду Homo erectus – людина прямоходяча.
- Яке майбутнє в Королевської стоянки, зважаючи на роботу кар’єру? Чи варто продовжувати дослідження в цій місцевості?
– У попередні роки були спроби обмежити діяльність каменярні. 2011 року збирали на рівні області нараду з участю археологів, зокрема й дослідників Королевської стоянки (Лариса Кулаковська), й обговорювали, як музеїфікувати стоянку. Була ідея розкрити частину нашарувань, залишити кам’яні знаряддя праці на різних рівнях, зробити музей. Крім цього, я пропонував зробити скульптуру первісної людини заввишки 10 метрів та оглядовий майданчик на ній. Однак ці ідеї так і не втілилися в життя, а даремно, бо комплекс стоянок поблизу Королева – одна з найвидатніших пам’яток археології нашої країни. Стоянку можна і потрібно оберігати й використовувати для розвитку туризму.
Щодо дальшого наукового вивчення, то масштабні розкопки, як ті, що відбулися під керівництвом Гладиліна, вже ніхто проводити, мабуть, не буде, адже досліджувати палеолітичні стоянки дуже непросто й це потребує величезних зусиль і часу. Але хтозна, може, нові сенсаційні датування стоянки підштовхнуть дослідників до нових звершень.
Вважаю, що частину стоянки, як пам’ятку національного значення, треба зберегти, вивести із землекористування. Доки живуть фахівці, які досліджували її у 1970-х рр., вони можуть надати фахову консультацію при організації музею. Такі кроки дозволять не тільки працювати кар’єру, а й зберегти цінну історичну пам’ятку від повного руйнування.
фото з архіву Е. Балагурі та Й. Кобаля, О. Бандровського