Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Книга про космополітичне дитя й іронічного скептика щодо партій

0 123

Нещодавно вийшло друком цікаве видання, перекладене з французької відомим закарпатським літератором і перекладачем Віктором Мотруком. Це збірка праць різних років дитяти космополітизму європейського дому, політика і громадського діяча, члена Європарламенту по черзі від Німеччини та Франції, бо чоловік звик так собі жити. Це для Даніеля Кон-Бендіта становить цілком душевний комфорт.

Якщо в Радянському Союзі казали, що когось згубило квартирне питання, то, мабуть, Кон-Бендіта згубить партійне питання. Хоча стосовно політичних партій Кон-Бендіт мені радше нагадує грайливого відомого диджея Clean Bandit, який поряд із DJ Tiesto ще дотепер хвилює й наповняє серцями багатьох меломанів.

Не даремно у підрубриці книги Кон-Бендіта є такі слова «Міркування безпартійного без батьківщини». У своїх статтях автор переосмислює трансформацію ролі партій в умовах кризи концепту національної державності, яка делегує частину своїх суверенних повноважень наднаціональному Європейському Союзові. Сам життєвий досвід Кон-Бендіта, який живе на дві країни, змушує акцентувати увагу на питаннях європейської інтеграції і на тому, яким чином ці ідеї вплітати у складний політичний процес. Будучи учасником революційних подій 1968 р. та беручи участь у філософських клубах, зокрема другої Франкфуртської школи, врешті Кон-Бендіт примикає до Партії зелених.

Однак автор доволі насторожено ставиться до ідеологічної компоненти політичних партій, яка у провідних конституціях світу, де про них є згадка, розглядається чи не як провідна функція:

– Я завжди займав до якоїсь міри невизначену позицію, щоб зберегти у такий спосіб можливість дистанціювання і свободу вибору. Бо ми організовуємо своє життя згідно з вибором. Немає вищої моралі, вищої ідеології. Навіть якщо ти схвалюєш якусь ідеологію, то не повинен цілком залежати від неї.

Кон-Бендіт вважає доктринерство своєрідним консервативним панциром, яке у складних ситуаціях не сприяє ухваленню рішень, і наводить випадок, коли на надзвичайному з’їзді Партії зелених ФРН обговорювали питання про можливе військове втручання у Боснії:

– На тому з’їзді я обґрунтував ідею «Мирної броні»… Потім Жозе Бове завжди цитував мені при зустрічі вислів Ганді: «Я справді вірю, якщо доведеться вибирати між боягузтвом і насильством, то я пораджу вибрати насильство». Військове втручання в Боснії означало «повернутися спиною до боягузтва».

У сучасних українських реаліях це виглядає як фактичний дороговказ.

Праця цікава, вона і про філософський дискурс дієвості ідеології, про кризу масових політичних рухів і партій, про подолання залізного закону олігархії всередині партій, про трансформацію партій в умовах глобалізації та транснаціоналізму.

Михайло Савчин,
доктор наук, професор, юридичний факультет УжНУ

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.