Лекорка з Карлового університету у Празі прочитала в УжУ лекцію про літературу крізь призму історичних стереотипів

На початку заняття професорка подякувала за фінансову підтримку управлінню у справах словаків, що проживають за кордоном (Úrad pre Slovákov žijúcich v zahraničí) СР, і передала привітання від голови цього органу.

Присутрніх також вітала заступниця декана філологічного факультету з наукової роботи та міжнародних зв’язків Олеся Харьківська та завідувачка кафедри словацької філології Наталія Петріца.

«Міжкультурна комунікація є важливою частиною життя нашого факультету, особливо тепер. Це надзвичайно приємно, що наукова думка, позиція, культура об’єднують нас», – зазначила Олеся Харьківська.

Докторка Яна Паткова обрала для лекції тему взаємних уявлень чехів і словаків у забутих романах, на які вона «дивиться з колоніальної перспективи». Звернулася до маловідомих і сьогодні значною мірою забутих словацьких романів міжвоєнного періоду. Основну увагу зосередила на образі Праги та чесько-словацьких взаєминах після утворення Чехословаччини у 1918 році. Зокрема, розглянула три романи: «Lukáš Blahosej Krasoň» Мартина Кукучіна, «Hmly na úsvite» Міла Урбана та «Atómy Boha» Ґейзи Вамоша. На їхньому прикладі показала, що Прага постає у словацькій літературі не лише як культурний та освітній центр, а й як простір відчуження, соціальної напруги та труднощів адаптації.

Також ішлося про словаків, які після 1918 року приїжджали до Чехії на навчання або для роботи в державних установах, освітній і науковій сферах, та згадала про образ Братислави в чеській літературі міжвоєнного періоду. Його розглянула крізь призму концепції чеського літературного міфу про Словаччину, пов’язаної з працями Фелікса Водічки. Лекторка пояснила, як Словаччина з близького, майже рідного простору поступово перетворювалася в літературних уявленнях на екзотичну територію, що нібито потребувала чеської опіки та порятунку. Таким чином, доповідь розкрила складність чесько-словацьких культурних взаємин, а також відображені в літературі уявлення про близькість, відмінність, домінування та колоніальність.

Докторка розповіла, що навіть відомі чеські письменники мають твори, які сьогодні майже не читають. Серед таких прикладів згадала романи «Levoča» Ладіслава Нарціса Звєржини та «Nová země» Яна Вацлава Росулека. Зосередилая і на образі Праги у словацькій літературі, а саме про місто як простір, у якому проявлялися близькість і водночас відчуження між чехами та словаками. Зокрема, на прикладі роману Мартина Кукучіна «Lukáš Blahosej Krasoň» пояснила перебування Само Богдана Гробоня в Празі та реакцію чеського середовища на формування словацької літературної мови.

Окрему увагу під час лекції було приділено роману Міла Урбана «Hmly na úsvite». У ньому Прага постає як чуже й непривітне місто. Бетон у творі символізує холодність людських взаємин і непорозуміння між двома народами. Цей образ доповнюють мотиви міста-лабіринту та самотності людини, на яку ніхто не чекає. У романі Ґейзи Вамоша «Atómy Boha», у якому зображено приїзд словацького студента до Праги та діяльність студентського товариства “Detvan” автор іронічно показує словацьке національно-культурне середовище та руйнує ідеалізоване уявлення про Прагу.

Загалом лекція показала, як через образи Праги в літературі розкривалися проблеми національної ідентичності, культурної близькості та відчуження між чехами й словаками в період існування Чехословаччини.

Яна Паткова зазначила: «Використовую ці тексти для дослідження культурних нерівностей, владних відносин та способів зображення. Цьому присвячена й демагогія, яка зосереджується на порівнянні образів та їхнього змісту, і мене особливо цікавлять стереотипи та кліше. Інші епітети, які я знаходжу в текстах і в інших методологічних підходах, – це постколоніальна критика. У наших культурних просторах, на мою думку, вона досі використовується лише в мінімальному обсязі, а застосовуються інтерпретаційні інструменти з колоніальної критики, які можна було б застосувати до чесько-словацьких, чехословацьких відносин».

Після лекції всі присутні могли поставити запитання Яні Патковій. Так, Ірина Шпітько з Дніпровського університету імені Олеся Гончара про ставлення чехів до словаків, звернувши увагу на добре відому українцям паралель – поширене уявлення про «старшого брата», який нібито краще знає потреби та прагнення іншого народу. Вона наголосила на небезпеці такого патерналістського ставлення та поцікавилася, чи збереглися подібні стереотипи в сучасному чеському суспільстві. На що докторка Паткова відповіла, що в сучасній чеській літературі вона не знаходить виразних проявів тих стереотипів, про які йшлося в доповіді. Водночас дослідниця звернула увагу на цікаву тенденцію в сучасній словацькій літературі: у деяких творах знову з’являються образи та мотиви, характерні для міжвоєнного періоду. Як приклад, навела роман Яни Каршайової, словацької авторки, що написала роман «Оксамитове розлучення» (вийшов італійською у 2022 році, чеською — «Sametový rozvod» у 2023 році). На думку доповідачки, у цьому творі можна побачити відображення стереотипів, пов’язаних із нерівністю у взаєминах між чехами та словаками, зокрема уявлення про зверхність одних і підпорядкованість інших. Вона також припустила, що роман адресований передусім західноєвропейському читачеві, а не чеській чи словацькій аудиторії.

Лекція допомогла присутнім дізнатися більше про маловідомі твори чеської та словацької літератури й по-новому поглянути на культурні взаємини між двома народами. Особливо зацікавило те, як через літературу формуються образи інших країн і народів, а також уявлення про «своє» та «чуже». Важливо не лише помічати стереотипи, а й розуміти, звідки вони виникають, як змінюються з часом і з якою метою використовуються в літературі. Це допомагає глибше осмислювати прочитані твори, бачити за художніми образами історичний контекст і критичніше сприймати усталені уявлення про інші культури.