Після «чорної» п’ятниці настає світла неділя

ду сьогодні по Корзо й бачу: молоді люди стоять під дощем зі скриньками в руках. Збирають допомогу для хворих, обділених дітей, сиріт. Це наші студенти. І роблять вони це просто так. Бо треба допомогти. Неподалік діти з великоберезнянського села Мирчі організували ярмарок: продають виготовлене власними руками, а зібрані кошти мають піти на будівництво дитсадка, якого в селі нема. Це наші майбутні студенти.

Ще інші збираються на Театральній, гріють руки над вогнем, готуються до мітингу. Мають право! Вони мають право це робити! Чому? Бо сьогодні вночі їх били. Підло й підступно. У потемках.

У свої сорок з гачком розумію, що ні Євросоюз, ні Москва не влаштують нам рай на цій грішній землі. І з одного, і з іншого боку є корисливість. І її видно неозброєним оком. Хай мені пробачать супер-пупераналітики. Право на нормальне життя треба виборювати самим. І самим працювати. Багато.

А ще я точно знаю, що не можна дозволити бити, продавати й зраджувати наших дітей. Це вже не наш час, дорогі мої ровесники й люди старші. Це їхній час. До них треба дослухатися. А тепер їх треба захистити й підтримати. І я вірю, що ми це зробимо. Разом.

Розумію, що громадянське суспільство зріє. Прикладів багато. Хоча б учорашній, коли у Луганську таксисти гнали прокурора, що збив дитину й тікав, як пса шолудивого. Гнали і гнати будуть тих, хто переступає закон. Моральний передусім. Люди стають іншими.

І хай завтра буде те, що має бути, але сьогодні я кажу «ні!» тим, хто піднімає руку на дітей, на молодь, на наше майбутнє.

А після «чорної» п’ятниці обов’язково прийде світла неділя…