Письменник Олександр Ірванець презентував в Ужгороді свої нові книги
Розпочалася зустріч зі спогадів. Подружжя Наталії та Івана Ребриків дружить з Олександром Ірванцем давно, тож на початку розмови згадували спільні історії минулих років. Одна з них стосується першого приїзду письменника на Закарпаття: тоді він мав на меті побачити саламандру. За його словами, відтоді він бував в Ужгороді «лічену кількість разів», і щоразу було чудово.
«Для мене Ужгород – це такий шматочок магії. Насправді не тільки для мене, а й для більшості України Закарпаття – це своєрідний міф, адже багато хто тут не був. Але я дуже люблю цей край», – зізнався автор.
Сам Ірванець родом з Волині, з Рівного. Про рідне місто написав роман «Рівне / Ровно». Твір перекладено німецькою, польською, білоруською та сербською мовами, а в Україні він витримав п’ять перевидань.
У книзі «Ізмарагд княгині Несвіцької» події розгортаються на волинському ландшафті й у тамтешніх легендах. У повісті, що дала назву збірці, діють живі й мертві персонажі: українці, німці, поляки, французи, росіяни. Крізь часову петлю герої з сучасності потрапляють у події Другої світової війни, де хочуть убити Гітлера. Наприкінці книжки автор «приторочив» цикл оповідань «ВКЛ», і це не «Велике князівство Литовське», як можна було подумати. Це «Волинські коти-легенди – сатиричні історії про те, як котів використовували у війнах на рівні з іншими бійцями.
Друга книжка, «Відьомська кров», належить до міського фентезі, але торкається болісних тем російсько-української війни: вимушеного переселення, волонтерства, викрадення росіянами українських дітей, байдужості й бездіяльності світу. У реальності цього роману існують відьми й магія, які допомагають боротися зі злом. Чаклунками керує Головна відьомська рада, а по всій планеті діють Вищі відьомські школи. В Україні така школа, звісно, розташована в Конотопі.
Присутні мали нагоди почути уривки з нових книг автора, а наостанок слухали й поезію. Пан Олександр зачитав вірші із своєї поетичної збірки «Санітарочка Рая», в якій він балансував між сатирою і лірикою.
Письменник визнав, що постійно експериментує з жанрами: «Поезія – це все ж найшляхетніший жанр. Але з віком для повного вираження доводиться шукати інші. Бо все-таки в поезії можна сказати багато, але всього не скажеш».
Наприкінці зустрічі присутні могли поставити автору запитання, а також придбати книгу й узяти автограф.