В Ужгороді вшанували світлу пам’ять видатного українознавця Словаччини Миколи Мушинки

На вшанування дослідника спільними зусиллями Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти, Закарпатської академії мистецтв, Обласної універсальної наукової бібліотеки імені Федора Потушняка та Провінції Святого Миколая 22 жовтня в Ужгороді організували урочисту Академію пам’яті Миколи Мушинки.

Захід зібрав родину покійного академіка, представників наукової еліти, діячів культури й духовенства, громадських активістів – усіх, хто мав честь особисто знати й співпрацювати з ученим протягом його плідного життєвого шляху.

На початку заходу його модераторка, завідувачка кафедри теорії і методики професійної освіти та інноваційних технологій ЗІППО Наталія Ребрик, зачитала присвячений Миколі Мушинці вірш авторства визначного українського поета Дмитра Павличка. Відтак пам’ять академіка вшанував Заслужений академічний Закарпатський народний хор.

Першим звернувся до присутніх отець Лука Буняк, настоятель Мукачівського монастиря Св. Миколая оо. Василіян: «Сьогодні, у 40-й день відходу до вічності, складно знайти слово, коли описуєш людину такого масштабу. Ми тут, щоб вшанувати його пам’ять, а також щоб наблизитися до цієї великої постаті, адже з перспективи смерті ми дивимося на людину іншими очима. Багато з нас мали досвід спілкуватися з паном Миколою, заглядати у ці чудові очі, бачити ці чудові вуса. Ідентичність, яку мав Микола Мушинка, через деякий час стане критерієм оцінки будь-якого духу українства, адже вона полягала у природній любові до Бога та всієї України. Критерій такої любові — це не слова, а дія».

На зустріч приїхала й родина видатного науковця: дружина Магда, сини Ігор та Олесь. Присутні переглянули архівні фотографії з життя Миколи Мушинки, прослухали спогади сучасників про нього. Вражаючою є траєкторія його життєвого шляху – від пастуха й кочегара до визнаного в науковому світі академіка, якого вдостоїли почесними докторськими ступенями п’ять університетів світу!

Відтак слово надали доктору філологічних наук, академіку й директору Міжнародної школи україністики НАН України Ростиславу Радишевському: «У цій людині були поєднані великий патріот і робітник, який не цурався чорнової роботи. Він опрацював стільки архівів, перечитав і видав стільки епістоляріїв… Наші знання про Музей визвольної боротьби були б ніякі, якби Микола не доніс їх до нас». Пан Ростислав також поділився особистими спогадами про співпрацю з видатним науковцем і запевнив у продовженні його важливої справи.

Професорка кафедри методики музичного виховання та диригування Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Ганна Карась згадувала про свою першу зустріч з академіком Мушинкою та дальшу плідну співпрацю. «Завдяки Миколі Івановичу моє пізнання української діаспори значно поглибилося. Праці вченого з фольклористики, його публікації про діячів української музичної культури в Словаччині та інших країнах ще довго слугуватимуть невичерпним джерелом для нашої науки. Микола Мушинка залишив нам свої нетлінні праці, а його жертовна наукова робота стане прикладом для мене і багатьох, хто знав і шанував цього чоловіка».

Ректор Закарпатської академії мистецтв Михайло Приймич у своєму виступі окреслив масштаб внеску академіка в різні сфери української культури. «Що змушувало Миколу Мушинку робити те, що він робив? Однозначно — любов. Він любив свій край, свою землю, свою мову і культуру. Він продовжує жити в кожному з нас та у своїх працях. Ми можемо плакати, але маємо радіти, що Бог подарував нам такого чоловіка».

Докторка історичних наук, директорка навчально-наукового інституту міжнародних відносин та національної безпеки Національного університету «Острозька академія» Алла Атаманенко, підкреслила: «Пан Микола був дослідником світового рівня. Ми в Острозькій академії мали щастя слухати його лекції й занурюватися в багатий світ науковця. Професор пішов з життя, але його енциклопедична ерудиція, запропонована міждисциплінарна дослідна методологія залишаються в його працях і будуть основою для тих молодих дослідників, які вивчатимуть фольклористику й персоналістику».

Директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Микола Жулинський зазначив: «Я думаю, що це непоправна втрата для української культури, науки, літератури, фольклористики, етнології — можна перераховувати багато дисциплін, у яких себе проявив як чудовий дослідник та науковець Микола Мушинка. Я дивлюся на його фотографію і бачу перед собою апостола правди і науки, бо ці слова невід’ємні від його образу. Він робив усе, щоб піднімати ті глибини пам’яті й виносити з них найголовніше, що мало свідчити про нашу давню національну історію, традиції й звичаї – усе те, що передавав наш народ із покоління у покоління».

Професорка кафедри музично-сценічного мистецтва Київського столичного університету ім. Б. Грінченка Ольга Бенч відзначила особливу педагогічну місію науковця. Професорка наголосила на важливості збереження його багатої наукової спадщини як одного з головних завдань для сучасних українських дослідників.

Близький приятель Миколи Мушинки Юрій Латяк поділився особистими спогадами про багаторічну дружбу й співпрацю з видатним науковцем.

Доктор історичних наук Павло Федака, який протягом багатьох років був не лише другом, а й однодумцем Миколи Мушинки, розповів про неоціненний внесок академіка в українську науку. Він окреслив найважливіші праці й досягнення, які назавжди залишаться в скарбниці національної культури.

Від імені Ужгородського університету до слова запросили докторку філологічних наук, професорку Галину Шумицьку. Науковиця поділилася спогадами про унікальну подію, яку роками наближав і врешті зумів довершити Микола Мушинка – передачу бібліотеки Олени Рудловчак до фондів УжНУ. «Тепер я розумію, що це був епохальний день у моєму житті. Коли ми з професором Федором Шандором, на той час проректором університету, за дорученням ректора Володимира Смоланки поїхали до Пряшева по інтелектуальну спадщину Олени Рудловчак, пан Микола зустрічав нас у вже безлюдній її домівці. Він дуже бентежно прощався з кожною книгою, кожним архівним папірцем… Тоді я встигла почути найголовніше — його душу та серце. Таким я його й пам’ятаю – живим і небайдужим. Ученим-документалістом. Він був з нами на усіх етапах, коли створювався музей. І хочу сказати, що цей фонд потрапив у найдбайливіші руки працівниць нашої Наукової бібліотеки». Професорка подарувала родині Миколи Мушинки символічну фотографію дослідника, зроблену в музеї Олени Рудловчак. Також пані Галина переказала близьким покійного співчуття від ректора УжНУ й передала від Володимира Смоланки паперовий варіант вітального адресу до 85-річчя Миколи Мушинки, який не вдалося вручити академіку раніше через пандемію.

Науковий співробітник Інституту історії церкви Українського католицького університету Володимир Мороз згадав про знайомство з Миколою й Магдою Мушинками. «Якщо говорити про образ, який сформувався у мене, то хочу виокремити три риси: доброзичливість, компетентність і готовність допомогти. Він Людина, Вчитель та Вчений життя — все з великої літери. Я бачу, що він має багато послідовників, тож його вчительство має результат».

Від імені Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти виступила Оксана Іваць, заступниця директора з науково-дослідної роботи та міжнародної діяльності. Вона висловила співчуття родині від колективу інституту, поділилася особистими спогадами про спілкування з видатною людиною.

Свої співчуття близьким озвучили також художниця й мистецтвознавиця Одарка Долгош, професори УжНУ Федір Шандор, Оксана Тиховська, історик Богдан Зілинський, директор Празької слов’янської бібліотеки Лукаш Бабка, мистецтвознавець Михайло Сирохман.

На завершення родина Миколи Мушинки висловила щиру вдячність усім присутнім за те, що прийшли пошанувати пам’ять їхнього чоловіка й батька, а також поділилися теплими спогадами.