Тривала передача з 18.42 до 19.59 і розпочиналася урочистим вступом диктора:
– Знаменну і радісну подію в культурному житті відзначають трудящі Закарпаття. Заснований п’ять років тому Ужгородський державний університет підготував першу групу спеціалістів з вищою освітою. Учора в університеті відбулися урочисті збори, присвячені першому випуску. Послухайте радіорепортаж, записаний на випускному вечорі.
Програму продовжують слова кореспондента, який перелічує присутніх на вечорі, зокрема, партійну верхівку, а також зауважує, що урочисті збори відкрив ректор університету Володимир Ткаченко. На початку зборів обирали почесну президію засідання. Під тривалі бурхливі оплески почесним головою обрали «великого вождя і учителя радянського народу Йосифа Віссаріоновича Сталіна, а в залі під час оголошення лунали здравиці на честь товариша Сталіна», – коментує кореспондент.
Відтак професори вишу оголосили результати державних екзаменаційних комісій: щодо історичного факультету доповідав доцент Паскель; стосовно філологічного і біологічного – доценти Антошин і Колюшев відповідно.
І ось настає мить вручення дипломів, яку кореспондент радіо розпочав так: «Настає урочиста мить, про яку віками мріяли трудящі Закарпаття і яка стала прекрасною дійсністю тільки за радянської влади».
Першими в історії УжНУ дипломи з відзнакою отримали Тамара Степанівна Манілівець, Василь Михайлович Маркуш, Андрій Іванович Пушкаш, Анатолій Тимофійович Арсирій, Галина Михайлівна Безбородько, Ольга Федорівна Курило, Іван Ілліч Бубряк, Олена Микитівна Лакіза. Загалом того вечора дипломи одержали 64 випускники. Серед них поіменно назвали синів і дочок «закарпатських робітників, хліборобів, яким радянська влада, більшовицька партія і великий Сталін відкрили широку дорогу до вершин науки». Це дочка робітника з Великого Бичкова Ганна Божук, син колишнього наймита з села Ізи Михайло Кемінь.
Після вручення дипломів випускників вітав секретар Ужгородського міського комітету партії товариш Ефіменко, а після нього слово взяв ректор УжДУ Ткаченко. Його виступ кореспондент наводить у розширеному вигляді. Наприкінці радіорепортажу буде рекомендовано скоротити цю частину. Утім для сучасників вона цікава в найширшому обсязі.
Отож ректор УжДУ на початку виступу зауважив, що перший випуск збігся у часі з п’ятою річницею з дня організації і початку занять в університеті. А це, за логікою, 4 лютого 1946 року.
«Завдяки виключному піклуванню партії і особисто товариша Сталіна про розвиток науки в нашій країні, університет за п’ять років свого існування виріс у великий центр радянської науки і культури на Закарпатті», – додав Володимир Ткаченко.
Безумовно, у виступі не обійшлося без критики буржуйського світу. Мовляв, вища освіта у капіталістичних країнах недоступна для робітників і селян, а коли в них і виходить вивчитися в університеті, то після закінчення не можуть працювати за спеціальністю через масове безробіття. Для підсилення сказаного ректор навів слова з промови американського професора, проголошеної на випускному вечорі в університеті: «Пам’ятайте, друзі мої, ми навчили вас багато чого, але я боюся, що найкориснішим для вас виявиться уміння чистити черевики. Час поганий, друзі мої, і для філологів, і для інженерів». Така доля, мовляв, чекає випускників вищих навчальних закладів Америки і багатьох інших капіталістичних країн. Зате в Радянському Союзі всі випускники УжДУ ще за місяць до випуску отримали призначення на роботу – в школи, на кафедри університету.
Ректор бажав тодішнім випускникам, аби вони завжди пам’ятали, що крила, які дав університет, не можна складати. Треба рухатися вперед, не забувати, що наука не стоїть на місці. Виступ ректора закінчувався вигуком «Хай живе радянське студентство!», а також прославленням Сталіна.
Після цього виступали випускники. Товариш Маркуш у своїй промові теж дякував передусім партії, радянському народу, «дорогому і рідному вчителю Йосифу Віссаріоновичу Сталіну», а також обіцяв нести в широкі маси знання, здобуті у виші. Ольга Курило пригадала щемливу мить вступу до університету і ділилася хвилюваннями від випуску, а Іван Бубряк логічно повторив слова попередника, прославляючи партію, й закликав випускників віддавати всі свої сили і знання на служіння радянській Вітчизні, народові.
З нагоди першого випуску до УжДУ надійшло чимало вітальних телеграм, які оголосив проректор з наукової і навчальної частини Редько. Це були телеграми від Управління вищої школи Міністерства народної освіти України, від Республіканського комітету профспілки працівників вищої школи, від колективів Чернівецького і Дніпропетровського університетів та інших громадських організацій і установ.
Радіорепортаж з першого випускного в УжДУ кореспондент завершував в дусі тодішньої ідеології: «З величезним піднесенням прийняли текст привітального листа великому вождеві і учителеві радянського народу товаришеві Сталіну».
На архівному аркуші з текстівкою програми, імовірно, зберігся надпис про гонорар кореспонденту, який підготував програму. За 13 хвилин репортажу він отримав 351 карбованець. Цією передачею Ужгород розпочав ефір і нею ж завершив. Наприкінці репортажу згадано, що наступна передача вийде в ефір «завтра о 13 годині».
Варто зауважити, що у 1945 році УжДУ відкрили з чотирма факультетами: історичним, філологічним, біологічним і медичним. Однак у 1951 році, як зазначено у радіорепортажі, виш закінчили історики, біологи і філологи. Припускаємо, що в медиків навчання тривало довше, ніж 5 років, тому їх не згадують у програмі. Для радіослухачів 1951 року ця радіопередача була справжньою подією. А для сучасників вона цінна тим, що тодішній кореспондент обласного радіо зафіксував для нас перший випускний перших студентів – безпосередніх учасників розвитку вищої освіти на Закарпатті.
До слова, тим кореспондентом був Опанас Приходько, котрий уже за кілька років стане головою обласного комітету з радіомовлення і телебачення. А в Ужгородському університеті нині працює його син – доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин Володимир Приходько. Отака цікава наступність поколінь.
(Далі буде)