Проводила методичне заняття випускниця істфаку Ужгородського університету 1995 року Мар’яна Потураєва – досвідчений педагог, викладач історії та географії ЗОШ № 13 Ужгорода, методист і, хай це не прозвучить занадто пафосно, чудовий дидактик. Ще б пак, Мар’яна Михайлівна є продовжувачкою традицій родини горянських педагогів. Її батько так само був учителем історії і «тягнув» на собі директорство школи у Великих Лазах поблизу обласного центру. Адже директор – це радше не привілей, а щоденний нелегкий і копіткий обов’язок. Учні, шкільне господарство, персонал, комфорт і функціональність шкільного приміщення, прилегла ділянка та багато іншого перебувають у його безпосередній відповідальності.
Цей «ген» відповідальності передався Мар’яні Потураєвій. Якщо хочете – її урок був своєрідним методичним реаліті-шоу. Умови його проведення були непрості. Зібрався справжній педагогічний бомонд – відомі в місті вчителі історії та правознавства, географії, вихователі й фахівці з міських центрів організації дозвілля учнів.
Те, що досвідчений педагог хвилюється, є зайвим свідченням того, що він уболіває за успіх справи. Синтез багажу знань і виховної складової методичної студії, фактології та вищих етичних сенсів теми у процесі її висвітлення був для присутніх очевидним. А тема звучала так: «Збереження спадщини. Горянська ротонда – одна з найстаріших архітектурних пам’яток України». Не тільки України, уточнимо, але всього Центральноєвропейського регіону. За даними фахівців, церков такого типу збудовано всього декілька. Нема сенсу приховувати того сумного факту, що збереження унікальних архітектурних та історичних пам’яток здійснюється не найкращим чином, хоча нам є чим пишатися.
Проте якщо ще кілька років тому стан Горянської ротонди, її фресок та упорядкованість території навколо неї викликали глибокий смуток, то ситуація нині радикально змінилася на краще. Хто там давно не бував, побачить це зі світлин. Зняття непотрібної на нефі штукатурки одразу ж надало церкві західноєвропейського архітектурного стилю готичної доби. Сама ж ротонда всередині оздоблена фресками, виконаними в стилістиці школи Джотто ді Бондоне! Ще б пак, вони розмальовувалися вже тоді, коли власницею Ужгородської домінії стала італійська родина графів Другетів. То аристократи, котрі, до речі, неподалік збудували ще й палац, могли запросити для оздоблення храму італійських майстрів живопису. Якраз на трактуваннях сюжетів фресок, котрі, на переконання Мар’яни Потураєвої, містять складну й задавнену індоарійську символіку, був зроблений особливий акцент.
Перед учителями виступили колеги з університету – старший викладач кафедри нової і новітньої історії та історіографії Сергій Ганус, котрий зупинився на питаннях ролі пам’яткознавства та музейної справи у формуванні національної свідомості, навівши як приклади Німеччину й Угорщину.
Доцент кафедри історії України Василь Міщанин, котрий забезпечує читання нормативного курсу «Методики викладання історії», вів мову про важливість дидактичної складової у підготовці фахівця-історика. І питання збереження пам’яток відіграють у цьому важливе значення.
Доцент цієї ж кафедри Юрій Данилець акцентував увагу на тому, що вивчення історії релігії та церковної історії напряму залежить від такого роду екскурсів у минуле буквально на місці подій. Окремі корективи щодо реставраційного проекту та археологічного дослідження території навколо ротонди вніс відомий пам’яткознавець, громадський діяч і методист Олександр Дзембас.
З вітальним словом виступив місцевий парох Богдан Савула, котрий особисто докладає чимало зусиль для збереження храму у належному стані. До слова, завершуються реставраційні роботи, котрі провадяться на кошти угорського ґрантодавця.
Усі винесли насичені враження зі студійного заняття методоб’єднання вчителів історії Ужгорода. А наші студенти переконалися в тому, що педагогічна робота, котра на багатьох із них чекає, це відповідальна і серйозна справа, до котрої, втім, можна підійти з творчим натхненням.
та історіографії Сергія Гануса