На пошану щирого ревнителя крайової історії та історіографії професора Дмитра Данилюка
В Ужгородському замку колеги, учні та провідні історики України згадали життєвий шлях науковця, який попри ідеологічні виклики радянської доби зберіг вірність правдивій історії та виховав нову генерацію дослідників Закарпаття
27 листопада на гостинному і завжди прихильному до університетських ініціатив майданчику Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького вшановували пам’ять вчителя і колеги – професора Дмитра Данилюка. Зібралося коло його учнів, працівників музею, молодого покоління істориків і краєзнавців. Ті, хто його знав, добре пам’ятають, що видатний славіст ХІХ ст., уродженець с. Тибави Юрій Гуца-Венелін і Дмитро Данилюк вже навіть якось асоціювалися як нерозривний дует досвіду науки доби романтизму та історіографії сучасної. Вчений і педагог десятиріччями, ще в доінтернетну епоху, ретельно збирав, копіював, узагальнював, втілюючи свої напрацювання у статтях, потім брошурах, і нарешті в об’ємних узагальнювальних працях. На них навчалися і навчаються покоління істориків, причому не лише в нашому університеті. Нетлінним пам’ятником його наукового ентузіазму разом з колегами стало друге видання 6-томної «Історії карпатських русинів» Михайла Лучкая в оновленому перекладі й із чудовим науковим апаратом. Змінилося три покоління перекладачів-латиністів – Юрій Сак, Михайло Орос, Емілія Швед. А Дмитро Дмитрович затято, на одному лиш безкорисливому натхненні керував історичною частиною проєкту від першого до останнього тому, перепитуючи, уточнюючи, корегуючи, щоб робота була виконанна на належному рівні археографічної культури.
До нас приєдналися колега з Харкова Дмитро Полупанов, а також grand maître української історичної науки, заслужений професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка Ярослав Калакура. Вони добре зналися. Крім того, Ярослав Степанович є людиною унікального життєвого й науково-педагогічного досвіду. Тому його рефлексії я наведу окремо. Промовець зазначив, що вони представляють «те покоління українських істориків, що називають «мовчазним», яке жило в атмосфері «кривих дзеркал», подвійної моралі, страху і репресій. Мовчазним відносно, бо саме значна його частина активно підтримала рух за відновлення незалежності України і відродження традицій національної історіографії». Професор Я. Калакура зазначив, що Д. Данилюк є одним із персонажів його лекційного курсу і праць з української історіографії. Хоча розробки Дмитра Дмитровича здебільшого присвячені розвитку історичної науки на Закарпатті, але його спадщина розглядається як невід’ємна частина загальноукраїнського і європейського історіографічного процесу.
Найбільше запам’яталися Ярославу Степановичу людяність, гідність, толерантність і професіоналізм Дмитра Данилюка, а також відданість цінностям сім’ї і родини. Про все це йшлося у виступах декана факультету історії та міжнародних відносин УжНУ доцента Віталія Андрейка, колишніх аспірантів професора Дмитра Данилюка, а також тих, кому він допоміг почати шлях на науково-педагогічному терені. Нині це вже досвідчені викладачі – професор Василь Міщанин, доценти Юрій Данилець, Іванна Скиба, Неля Світлик. Вони вдячно і тепло згадували наставництво вчителя і його підтримку та допомогу в їхньому становленні. Голова студентського наукового товариства «Кліо» Іванна Бабинець підготувала емоційно забарвлений виступ про життя і творчість людини, котрій ми присвятили захід. Вмотивована молодь – це саме та авдиторія, на котру розраховані студії в цій своєрідній школі-практикумі життя в науці.
Наукова бібліотека УжНУ й книгозбірня музею підготували виставку праць Дмитра Данилюка, котрих таки чимало. Їх презентувала заступниця директора університетської бібліотеки Вікторія Воробець. Присутність доньок Дмитра Дмитровича Галини та Вікторії надали зустрічі пам’яті вчителя і колеги незаформалізованого зворушливого характеру.
старший викладач кафедри модерної історії України та зарубіжних країн