«Урвалася орда до мирної оселі… – Ми встоїмо!»

• Мілітарний підтекст віршового рядка зумовлений війною. Це зрозуміло. Чи тільки нею живе душа?

– А нічого більше віршованого й не пишеться. Ось усе було вже в текстах, а останні роки думки лиш в одному. І справді так є, що всі життєві переживання цього часу, мої емоції, особливо такі природні для звичайної людини, як радість, сум, плач, скорбота, злість, страх, ненависть, втома та інші, тепер пов’язані винятково з найбільшою трагедію нашого буття – війною… І я свої переживання тонко відчуваю, часто пропускаю крізь серце, а вже далі воно наповнюється душевним багатоголоссям і трансформується в мою емоцію римованої форми. Середовище справді має значний вплив на думки. Тому виходить поки так, а не інакше.

• Процес творчості завжди за завісою таємничості для інших. Як воно для самого себе?

– Я не займаюся цим професійно, не шукаю спеціальну тему, об’єкт. Та й часу на це не вистачає, бо більше творю в науковій сфері. Скоріше, все відбувається епізодично, час від часу. Найчастіше це просто реакція на певні події, явища чи процеси, які відбуваються навколо і вражають або торкаються душі, а відтак і беруться близько до серця. І так сталося, що ця реакція промовляється римою. У збірці «Урвалася орда до мирної оселі…» більше половини віршів є народженими саме таким чином. Іншого пояснення не маю. Тому, очевидно, так дав Господь, що часто свою реакцію на різноманітні події у російсько-українській війні виражаю саме у віршах. Ось так почали з’являтися вони – думки в стилі мілітарної поезії. Але, вважаю, це не просто творчий стиль, у якому йдеться про війну та емоції навколо війни, це вже і стиль життєвого мислення.

• • Як самі собі пояснюєте, що саме у зрілому віці запізналися з Музою? Та ще й у цей непростий для нас усіх, для України, для світу період?

– Ніколи не думав, що колись вийде щось такого типу. Хоча вважаю, що мілітарна поезія є патріотично-виховним вираженням щемливого поклику серця, в якому зосереджено значну виховну місію і для молоді, майбутніх поколінь. Це з одного боку. З іншого, як на мене, це є таким собі аналітичним інструментом осмислення трагічних подій із синергетичними елементами історичної пам’яті та ментального коду народу, який перебуває у відвічній боротьбі з агресивним сусідством і ніяк не може вирватися з цього болісного кола вже багато століть. Так, ця війна не є простою бійкою, затяжним боєм чи якимось тимчасовим політичним конфліктом. Ця війна – доленосне призначення українців виживати у відвічній боротьбі з неправдою, несправедливістю, зі злом, зі своєю смертю. Тому війну сприймаю як найбільшу людську трагедію, яка за правило має вбивство людей. На жаль… Такі реалії не лише України, а й усього світу, який глобалізується, трансформується, еволюціонує, прагне до позаземних просторів, до інших планет, але разом із тим готовий до самознищення тут, на Землі, до геноциду проти собі подібного виду. І цей експеримент людство, на жаль, приймає за успіх, бо інакше б його не розпочинало взагалі…

• Історик за фахом, учений-соціолог, управлінець за родом діяльності, для якого важать передусім факти та причиново-наслідкові зв’язки. І раптом поетичне слово як спосіб самовираження. Таке поєднання органічне й закономірне чи випадкове?

– Звичайно, не випадкове. Я б сказав, навпаки – органічне. Скоріше ця історіософія є доленосною для України. Скажу відразу, що своїм вираженням емоцій стосовно війни та навколо неї не претендую на будь-яку вичерпність. Не говорю також голосно, що це є Поезією в її «канонах». Це всього лише власне суб’єктивне римоване бачення того, що відбувається. Але я радий, що саме знання історії дає більше можливостей для пошуку відповідей на низку життєвих запитань, які відчутно подають дух епохи в ці трагічні часи. Очевидно, тому зміст моєї мілітарної віршованої думки має історіософський підтекст, конкретно історичний контекст, а також багатозначне нашарування катарсису, тобто тут є співпереживання у такій митецькій формі, у римах, у віршах і можливість через них самоочиститися, визнати факт цього зіткнення, людського конфлікту між білим і чорним, добром і злом, навіть десь визнати помилки, усвідомити їх і рухатися далі, але вже з їх урахуванням. Можливо, хтось побачить у змістовному наповненні й рефлексію як пошук самого себе в круговерті цих трагічних подій. Все ж, вважаю, саме в історії є багато відповідей на таємниці сьогодення і навіть майбутнього. А в якій формі виражати ці пошукові нотки – це вже бажання чи вміння автора. Тому поєднання поезії та історії тут не є випадковим.

• У моєму сприйнятті війна – це насилля і жорстокість. У якому дивним чином є місце високому й напрочуд людяному. Так було завжди. Людство погано засвоює уроки, невпинно котиться до прірви… Як це відчуваєте Ви?

– Погоджуюсь! Думаю, що ми погані учні! Але війну пізнаєш на війні, тобто тоді, коли вона поряд. І від цього немає куди подітися. У збірці війна зображена як буденна реальність. Іншої ж немає. Але можу сказати точно – у моїх рядках немає романтизації насильства. Я не героїзую війну. Я героїзую тих, хто проти війни, хто захищається від агресора, який і несе цю війну. Той емоційний фон, у якому народжена ця збірка віршів, разом із болісними спогадами й переживаннями дає водночас і джерела для сил, єдності та мотивації, що складають ауру патріотичного натхнення і піднесення, спрямовує до зміцнення бойового духу, дає можливість осмислити (а подекуди й переосмислити) війну як людську трагедію, процідити крізь зуби біль від людських втрат, посіяти ненависть до ворогів, і водночас показати подвиг Людини з вірою у справедливість, готової на самопожертву заради Батьківщини, щасливого життя рідних і близьких, своєї Держави.

• То можна вважати цю збірку віршів антивоєнною?

– Деякою мірою – можливо. Адже ця збірка є і моїм публічним антивоєнним протестом! У мене немає любові до війни. Є осуд і ненависть до неї. Вона є жах, руйнація і загибель усього, що створено Богом для людини. Жорстокість і безглуздість війни у цьому контексті є очевидними. Тому й моє ставлення до носіїв людиновбивчих технологій таке саме – зневага, осуд і ненависть. Немає жодних виправдань геноцидним практикам як окремих осіб, так і цілих народів, їх армій, під якими б ідеологіями, гаслами чи символами вони не здійснювалися. Війна має лиш одне істинне обличчя, під якими б масками вона не ховалася…

• Ви згрупували вірші в тематичні розділи…

– Так. Я спробував згрупувати свої співпереживання в трьох частинах збірки: «І. Україна у відвічній боротьбі…»; «ІІ. Урвалася орда до мирної оселі…»; «ІІІ. Ми встоїмо…». У першій частині більший акцент зроблено на історичних передумовах того, що відбувається. І тисячолітня історії від Русі до сучасної України свідчить про доленосну межовість із ворогом і генетичне неприйняття нами його життєвих норм. Це цивілізаційна межа, яку ми не переступаємо вже багато століть. Є тут і іронія й жаль, що цього не розуміють часто й наші партнери…

Назву другої частини «Урвалася орда до мирної оселі…» я виніс у загальну для всього видання, оскільки, на мій погляд, вона містить глибоке розуміння того, що де і з ким сталося та відбувається тепер… Тут є все – шок, біль, співучасть і співпереживання з українцями. Можливо, загалом за тональністю збірка є сумною. Але такий стан душі і моє сприйняття того, що відбувається навколо. Хоча чимало є й оптимістичних акцентів. Зокрема, в третій частині, як, наприклад, в одному з останніх написаних на цю тему вірші «Я по війні…». Там є такі слова:

– …я по війні…
…чого лиш не зроблю я…
…зійду на пагорб десь чи на гору і закричу…
…то байдуже від щастя чи від болю,
а ще й пущу сльозу…
…та не сльозу одну, а сліз нехай пів моря…
…так, заридаю я до хрипу на все горло…
…і понесусь…
…щосили бігти буду будь-куди…
…нічого не побачу я від сліз,
що не зупинять міць безглуздої ходи…
…спіткнувшись, падаючи ниць,
коліна бивши до крові,
я встану й далі знов впаду і піднімуся,
піднісши свої руки догори…

Ось так справді мені хочеться зробити «по війні»…

• Скажіть, будь ласка, хто є Вашим поетичним кумиром?

– Безальтернативно Ліна Костенко! У її творчості черпаю все, що потрібно для емоційного життя сучасної людини саме в той момент, коли його проживаєш – щастя, радість, любов, переживання, сум, жаль, біль. Є й моменти розчарування, а то й ненависті, люті… Її філософія слова безмежна, водночас наповнена глибоким емоційним змістом – де повчанням, де іронією, а де покаранням… Це Поезія з Великої Літери, тут, у неї, я б сказав, чуттєве людинолюбство, якого всім нам так бракує.

• Це вже Ваша друга збірка віршів. Перед нею були “Чорно-білі дні…”. Що далі?

– Так, друга. Перша, дебютна, побачила світ два роки тому. Така була проба віршованого пера. Там було більше різноманітного з життя. Друга книжечка більш вузько тематична. Що буде далі – справді знак питання, що ставиться в кінці речення. Але у мене він з продовженням, з кількома крапками. Є чимало неопублікованого, зокрема романтичного змісту. Але… Тяжію до соціофілософських тем, до визволення емоцій через римовані рядки, десь до життєвої самоіронії…

• Усе ж віриться, що наступна збірка за змістовним наповненням справді буде радіснішою та оптимістичнішою. Принаймні бажаємо Вам цього і в настроях, і в творчому вираженні.

– Дякую, також на це сподіваюся…