Думками про книги на лінії фронту поділилися військовслужбовці-випускники УжНУ
На тлі привезених із передової світлин українські воїни обговорили важливість самоосвіти в бойових умовах і наголосили, що збереження інтересу до читання навіть у найважчих обставинах є свідченням нашої непереможності
12 книг посеред фронтових буднів бачить глядач у читальному залі обласної бібліотеки. Серед них різні жанри й автори: Андрій Любка, Банди Шолтес, Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Павло Казарін, Тімоті Снайдер. Скільки ж книг прочитав за роки на війні, зізнається Владислав Товтин, не знає. Утім і не всі встиг дочитати. Нині у нього під рукою «Як виграти інформаційну війну» Пітера Померанцева.
«Я не фотограф. Це фото з моїх соцмереж, – зауважує Владислав. – Потрапивши до війська, я продовжив вести свої соцмережі. Ясна річ, ти не береш книжку з собою на позиції чи на завдання. Але коли був вільний час, замість того, щоб гортати стрічку публікацій, я намагався читати. Публікував ці фото разом із власними відгуками про прочитане. Пізніше кураторка Оксана Маслова запропонувала створити такий фотопроєкт і представити його в Чехії. Виставка і тепер подорожує цією країною. Паралельно я вирішив показати роботи і в Ужгороді».
Деякі книги, які прочитав на війні, залишили особливий слід у пам’яті Владислава Товтина. І тут мова не так про зміст самих видань, як про емоційний зв’язок із автором фотопроєкту.
«У книзі Андрія Любки «Війна з тильного боку» є епізод, у якому я був присутній. Історія про те, як вони приїздили в наш батальйон. Це додало вражень від прочитання. Або, наприклад, книжка Сергія Жадана «Депеш мод». Я знайшов її на Сумщині у бліндажі біля пічки. Вочевидь, хлопці використовували для розпалювання. У ній були вирвані частини, і я почав перечитування зі 134 сторінки. Можливо, колись її Сергію покажу».
При цьому як Влад Товтин, так і його побратим Павло Величко наголошують на цінності книг з погляду зв’язку з цивільним життям.
«Попри все, що відбувається на війні, ти намагаєшся бути собою і будувати якісь мости, які вертають тебе до мирного життя, – каже Владислав Товтин. – Для мене особисто книги – це зв’язок із минулим життям, збереження гуманності. Книжки, музика, кава, приготування закарпатських страв – це такі мої ритуали. Це допомагає зберігати зв’язок із мирним життям. Звісно, читаєш і для того, щоб розвиватися».
Павло Величко також намагався носити з собою книгу. А його невелика військова бібліотека після поранення залишилася у бліндажі так званої кіл-зони. Доповнює думку побратима: «Ми віддалялися від цивільного життя. Кожен здобував новий досвід, ми змінювали посади, поступово зростали. Разом із цим зростали й змінювалися мої читацькі вподобання. Я частіше почав читати не тільки сучасників, а й мемуари військових, запозичати їхній досвід. Був цікавий випадок у нас. Я читав «Поля битв. Боротьба за захист вільного світу» генерала Макмастера. Так само, як Влад, опублікував це у соцмережах. Якимось дивним чином ввечері генерал Макмастер публікує фото з цією книгою та словами про те, що йому приємно, що його книга відгукнулася в серцях українських воїнів. Також цікавий момент був, коли я читав книгу генерала Меттіса, а по нашому бліндажу відпрацювала ворожа артилерія. У цей момент я читав думку про те, що погано, якщо командири у війську перестали читати, адже командир повинен завжди навчатися. Освіта дуже важлива у нашому житті – освічена нація це запобіжник від збройних конфліктів».
Військовослужбовець Олександр Гаврош «Як у письменника, у мені чим далі, тим більше наростає скепсис: чи потрібно далі писати, робити книжки, чи це комусь треба нині. Але коли бачиш, що книжку читають навіть у таких складних, непристосованих, ризикованих умовах, це збадьорює. Вважаю, що це найкраща промоція книжок. Це свідчення того, що ми, як нація, продовжуємося, не здаємося. Якщо нація читає, вона непереможна».
Виставку планують представити і в інших містах країни. А поки всі охочі можуть її оглянути в читальному залі обласної бібліотеки. Вхід вільний.