Ужгородський алумней: єпархіальний сиротинець ХІХ ст., що може стати модерним студентським кампусом

Попередниця єпархіального сиротинця – перша школа для дівчат в Ужгороді

З часів Андрія Бачинського Мукачівська греко-католицька єпархія активно займалася благодійністю й була основним рушієм освітнього процесу для різних верств населення. Церква організовувала сиротинці-інтернати для учнів освітніх закладів і сиріт зі священницьких сімей. Їх називали конвіктами (від латинського слова convivo – жити спільно, жити з іншими) або алумнеями (від латинського alumnus – «вихованець»,  alumneum – «місце для виховання»). Так, у згаданий період в Ужгороді функціонували чотири заклади такого типу, три з них – на вулиці, що вела до замку: орфанотрофіум Св. Олексія, алумней для дітей священників єпархії – учнів гімназії, алумней для дітей (молоді) препарандії та алумней для сиріт-дівчат канторів і вчителів – Св. Єлизавети королеви Угорщини – на сучасній вулиці Волошина.

Будівля сиротинця для дітей священників єпархії, що майже посередині Капітульної, складається із двох умовних частин, збудованих у різні часи. До заснування алумнею тут уже існував навчальний заклад – перша школа для дівчат, створена в 1859 р. з ініціативи місцевих католиків єпископом Сатмарської католицької єпархії Янушем Гасом – для виховання і надання відповідної освіти дівчатам із міст. Виховний процес провадили монахині. Першою керівницею закладу була Флора Бот із села Ботфолва (Ужгородський район). Уже з самого початку кількість учнів перевищила 200 осіб. Відомо, що для самої школи Сатмарська єпархія взяла в оренду стару казенну будівлю й територію, що до неї прилягала, на сучасній вулиці Капітульній. З 1867 р. цей заклад почав зватися Будинок Гізелли за іменем королеви – жінки Франца Йосипа. Пізніше для нього придбали ресторан «Синя куля» – біля сучасної римо-католицької церкви (нині вулиця А. Волошина) – і в цій будівлі продовжив роботу. А згодом звели нову споруду Гізеллогаз (сучасне музине училище).

У ХІХ ст. колишню будівлю дівочої школи й навколишню територію на вулиці Капітульній придбала Мукачівська греко-католицька єпархія. 1883 року вона завершила тут зведення чергового єпархіального інтернату. До його організації й будівництва доклалися владика Іван Пастелій та канонік Іван Мондок.

Заклад постійно розширювали, добудовували. Це було викликано, з одного боку, збільшенням кількості вихованців і розширенням функцій, а з іншого – надзвичайними ситуаціями. Так, у 1897 р. алумней згорів і на його відновлення потрібно було збирати немалі кошти – близько 10 тисяч форинтів.

У самій будівлі, крім власне гуртожитка, містилися інші приміщення, зокрема й великий зал для всіляких святкових заходів. Тут відбувалися концерти, театральні вистави, заходи, пов’язані з церковними й державними святами.

Директорами алумнею були такі відомі постаті, як Емануїл Рошкович, Михайло Яцкович, Петро Гебей, Василь Токач, Стефан Петрус, Євген Петрик, Юрій Чургович.

Після Першої світової війни в алумнеї проживали також родини Василя Сільвая та Івана Муранія. Єпархіальний алумней на певний час став домівкою й для перших членів «Руського театру» товариства «Просвіта», співаків та артистів Остапа Вахнянина, Антоніни Машкевич і Ніни Царегородець.

Характер єпархіального гуртожитка алумней зберіг також у чехословацький період і в часи Другої світової війни. У ньому, однак, проживали не тільки гімназисти чи дяко-вчителі, а й представники студентства інших конфесій. Для одних гуртожиток був безкоштовним, а для інших – ні.

У 1930-х рр. у правому крилі будівлі розміщувалися кімнати гімназистів – винятково хлопців. Мешкало тут близько 80 осіб, які навчалися в Ужгородській греко-католицькій гімназії.

У вересні 1939 р., коли розпочалася Друга світова війна, на територію сучасного Закарпаття, й Ужгорода зокрема, з Польщі прибули тисячі біженців, яких треба було десь розмістити. У зв’язку з цим частину гуртожитків Мукачівської греко-католицької єпархії використали для поселення біженців. В алумней теж розмістили поляків. На цей час у будівлі були 3 великі спальні кімнати, навчальний клас, їдальня, кімната для хворих, кімнати префекта, директора, кімнати для службового персоналу, великий зал для зібрань, громадської діяльності.

У роки угорської окупації алумней слугував гуртожитком для учнів учительської семінарії

Радянська епоха: видавничий центр, гуртожиток для викладачів, господарські приміщення

Після того, як 27 жовтня 1944 р. Ужгородом заволоділи радянські війська, в алумнеї, як і Мукачівській греко-католицькій єпархії загалом, розпочалися суттєві зміни. Нові органи влади поступово почали витісняти церкву з освіти і пов’язаних із нею закладів. Коли в 1945 р. семінаристів виселили з замку, саму семінарію розмістили в різних будівлях єпархії, які ще були в її підпорядкуванні. Так алумней із гуртожитка перетворився на короткий час у навчальний заклад для семінаристів. У листопаді 1946 р. відповідні державні органи постановили закрити низку освітніх закладів у єпархії. А в травні 1947 р. конфіскували кілька будівель єпархії на вулиці Капітульній.

У 1950-х рр. до алумнею перенесли видавничу дільницю, яка запрацювала 1946 р. у підвалі сучасного фізичного факультету та з 2006 р. має назву «Говерла». Із 1951 р. дільниця видавала університетську газету «Радянський студент» (перша назва – «За більшовицькі кадри»), перший редактором якої був відомий український мовознавець, перший доктор філологічних наук на філологічному факультеті УжНУ та перший професор цього підрозділу Йосип Дзендзелівський. У січні 1954 р. на шпальтах газети повідомляли про брак належної поліграфічної бази університету. Друкарня УжДУ та обласні книжкова друкарня, в яких на той час видавали наукові записки вишу, не встигали виконувати роботу. Імовірно, тоді ж замислилися про розширення видавництва й організували його в будівлі колишнього алумнею.

Друкарня мала малоформатну друкарську машинку – ротапринт, із якою її асоціювали працівники УжДУ. Так, професор, ексдекан фізичного факультету Людвик Шимон пригадує, що майстерня існувала майже від часу заснування вишу, та певний час перебувала в будівлі хімічного факультету. Тут видавали всі методичні розробки викладачів. Майстерня за часів його роботи в університеті, як і сьогодні, міститься справа від центрального входу.

В алумнеї  був і гуртожиток для викладачів. Людвик Шимон пригадує, що наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. тут жив його колега – професор фізичного факультету Дмитро Сікора з дружиною – викладачкою медичного факультету. Їхня кімната була справа від центрального входу. Згодом, за спогадами Л. Шимона, праве крило зайняла ротапринтна майстерня. Згідно з планом будівлі від 1958 р., що зберігається в БТІ, ліве крило займав зоологічний музей, а в правому були кабінети й аудиторії.

1958 р. у будівлі функціонувала військова кафедра. Власне, у цьому приміщенні зберігалися зразки зброї, спецтехніки. З 1963 р. сюди перенесли навчально-експериментальні майстерні університету, що до того часу були в резиденції.

Як свідчать документи КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода», у 1976 р. у будівлі й на її території розміщувалися кафедра, аудиторії, сараї, склад, машинне бюро. Роком побудови основної частини одноповерхової будівлі, призначеної для проживання, є 1870-й. Нерухоме майно за цією адресою в цілому зареєстровано на громаду Ужгорода, згідно з рішенням міськради від 8 грудня 1955 р.

Сьогодні видавництво «Говерла» має два відділи: редакційно-видавничий на вул. Заньковецької, та виробничо-поліграфічний на вулиці Капітульній. На території алумнею й надалі є університетські цехи, склад, стоянка для службового транспорту.

Відновлення традицій у вигляді модерного студентського кампусу

У 2020 р. колишній єпархіальний алумней дістав шанс на реставрацію. У серпні того року ректор УжНУ Володимир Смоланка й апостольський адміністратор Мукачівської греко-католицької єпархії Преосвященний владика Ніл підписали угоду про відновлення споруди ХІХ ст. Ідея цього проєкту належить покійному нині владиці Мілану.

За задумом представників церкви й архітектора Максима Тулая, у приміщенні колишнього алумнею облаштують кампус, де буде студентський гуртожиток для 35–40 осіб, заклад для харчування, зали для різних заходів та відпочинку, експозиція з цінними історичними речами, що розповідатимуть про минуле будівлі. Частину приміщень зможуть здавати в оренду, завдяки чому споруда могла б бути самоокупною. У період студентських канікул гуртожиток функціонуватиме як хостел.

Згідно з проєктом, зміни відбудуться і в будівлі, і на подвір’ї, але суттєвого втручання не буде – лише розчищення території, відновлення історичного вигляду, – запевняє архітектор. Планують відтворити історичний колір фасаду, що схований під нашаруваннями фарби різних періодів. Повністю доведеться замінити покрівлю, яка протікає. Нову планують зробити з керамічної черепиці. Також нижня частина споруди потребує гідроізоляції, оскільки сучасний рівень вулиці вищий, асфальт примикає до будівлі, що негативно впливає на неї. На даху з боку подвір’я встановлять люкарни й мансардні вікна з боку вулиці Капітульної – для облаштування житлових кімнат на мансардному поверсі. Вікна будівлі потрібно або суттєво реставрувати, або виготовляти нові дерев’яні – так, як це робили в єпископській резиденції.

«Алумней не внесено до реєстру пам’яток, однак він входить до історичного ареалу й віднесений до історичної забудови. Попри свій вік, комплекс загалом збережений. Однак ліве крило старіше за праве, а через добудови пізньої радянської доби конструкції виснажені до аварійного стану. На те, що крила споруди зведені в різні роки, вказують різні принципи планування, перепад рівнів, а також автентичні декоративні елементи фасадів. Ліва частина, найімовірніше, належить до пізнього бароко або перехідного етапу, а права – до класицизму», – пояснює Максим.

Попередній концептуальний проєкт реконструкції алумнею чекає на реалізацію. Наступні етапи залежать від меценатів, яких сьогодні шукає церква. Утілення задуму було б хорошим прикладом співпраці двох потужних структур – єпархії та університету, яким у різні періоди належала будівля. Алумней є підтвердженням давніх освітньо-виховних традицій на території Закарпаття, які можна й потрібно відновлювати в сучасному варіанті – у вигляді першого студентського простору, організованого за типом модерних європейських кампусів.