Федір Шандор: «Молоде покоління я би попросив не їхати з країни. Україна потребує українців. У тому числі для закінчення війни»
Професор з окопу – про війну, зміни в державі та бажання повернутися на кафедру
Про будні на війні
«23 лютого ми грали в Перечині в інтелектуально-розважальну гру «Чом? Де? Нашто?». Тоді я думав, що війни точно не буде, бо логіки в ній немає. Навіщо ця війна? Для ай зато? Логіки не було, наука виходить із експерименту. Ми поклали по 100 грн, що війни не буде. Двоє поклали на те, що буде. Я, як науковець, досі не можу зрозуміти логіку наступу. Але там, на фронті, я вже побачив: це нелюди проти людей».
«24 лютого в мене перші 3 пари. А вся стрічка в новинах про війну. Я провів пару. Студенти сиділи такі, як учмелені. Потім випили з хлопцями каву у Штефаня. І я у своєму машлику (діал. краватка-метелик. – Авт.) поїхав у військкомат. Через 2 години ми перевдяглися й поїхали на вишкіл. Я цей день на все життя запам’ятав».
«Багато з тих, хто йшов [у ТрО], думали, що за межі своєї території не вийдуть. Ми коли йшли, розуміли, що не будемо охороняти міст Масарика і фотографуватися з автоматами. Якщо ти не готовий іти, то навіщо прийшов взагалі».
«Всі не можуть бути в тилу. Але треба думати, де ти принесеш більше користі. Вирішувати, чи зможеш полишити все: роботу, сім’ю, комфорт».
«Мені сподобалося, що назви закарпатських населених пунктів стали назвами наших позицій на війні: Кострино, Люта, Волосянка. От я служив на Вароші».
«У нас бліндажі були такі, що ми не хотіли їх залишати. У Перечині хлопці-ковалі робили нам буржуйки — це витвори мистецтва. А я кажу командиру: «Всмислі ми оставляємо?» і залишили».
«68 батальйон ТрО НЕ селився в школах, дитячих садочках. Дуже люблю за це наше командування. Я знаю про те, як школи, в яких жили військові, руйнували. Тому якийсь час ми розселялися по будинках. В одному з сіл ми жили в будинках турків-месхетинців, яких евакуювали ще на початку російської агресії».
«Ворог думав, що в нас армії нема, аж тут він заходить у хату, а його б’ють з ноги. Ого, це що таке? А це ЗСУ».
«Подивіться, що зробили вороги: вони привезли своїх учителів, книги, перейменовують населені пункти. Там 70 % поліції та СБУ перейшли на бік ворога. Ми не зробили чисток в органах. Ми платили їм податки за те, щоб вони носили український прапор, ходили з ним по вулиці. Якщо це член певної партії, треба арештовувати, а потім розбиратися. Там же 99 % членів цих партій стали колаборантами і здавали позиції та людей».
«Люблю Ілона Маска, бо є старлінк, люблю досягнення людства за сонячні батареї».
«Є думка, що головна зброя піхотинців — це лопата. Я вважаю, що ні. Навіщо мучити людину, якщо є екскаватор? Коли є доступ до цивілізації, то треба спрощувати собі життя».
«Під час війни ти маєш говорити про своїх лише хороше, після війни розберемося».
«Мої джерела стійкості під час війни — це наш діалект і гумор».
«Дуже сильно бомбили. Ми обійнялися з товаришем і втиснулися в лисячу нору — це така виїмка в бліндажі. Бомбили дуже-дуже сильно. Потім десь півтори хвилини було тихо і питають по зв’язку: «Варош, хтось живий є?»
— Як вам бути зіркою на війні?
— Однаково. Копаю дальше. Вітя виставив фото [як я читаю лекцію в окопі]. Це вистрелило. Чорний лебідь. Ніколи не знаєш, коли і що вистрелить.
«Залужний при знайомстві: «Професор з окопу? Я виставляв на своїй сторінці. Давай сфоткаємося». А тоді питає: «У вас все нормально?» А що має сказати рядовий? У нас все ІДЕАЛЬНО!»
«Найважчий день на війні — це перший день закінчення війни. Тепер війна триває на полі бою, над цим працюють солдати, командувачі. Дипломати вступлять у перший день завершення для фіксації. Не обов’язково переможений буде визнавати свою поразку. І вишикується черга учасників перемоги».
«Раніше угорців називали щитом Європи від Османської навали. Тепер цим щитом є Україна, українці. У 1956 році Угорщина зробила те, що нині робимо ми. У них було чітко написано в Будапешті: «росіяни — додому». Вчителі, Міністерство освіти, старші родичі мають нагадувати угорцям про це».
Про Україну та українців
«Раніше у нас були полтавські буряки, закарпатські крумплі (діал. картопля. – Авт.), донецька капуста, артемівська сіль… Тепер утворився < український борщ. Можливо, тому він і такий червоний — бо він кривавий».
«Коли людина забуває свою пам’ять, то це манкурт. Вони зникли. Ми манкуртів сучасних знаємо — це білоруси. Вони просто зникли. Бог дав нам право вибору — і це найважче – вибирати».
«Мої колеги роблять соціологічне дослідження: ця війна точно зруйнувала соціальні стереотипи. 70% людей до цього не виїжджали не те що за межі країни, а за межі своєї області. Тепер ті, кого зі Сходу копняком сюди вигнали, дізналися багато нового, притерлися. А подорож — це нова інформація, нові знання, притирка до нових правил».
«Тепер ми фактично силою знайомимо людей із країною. На жаль, пізнанню країни посприяла війна».
«Будуть посттравматичні синдроми. Це буде величезна кількість людей. 40–45% не зможуть себе реалізувати внаслідок фізичних і психологічних травм, зміни потреб. Ми маємо готуватися до другої хвилі міграції, бо багато жінок виїхало. Вони облаштують життя за кордоном, і чоловіки після війни приїдуть до них туди».
«Я хочу вернутися на кафедру. Дуже хочу вернутися на кафедру. Ніякі посади».
«Однозначно військові маркери домінуватимуть в Україні і в наступний період».
«Соціально-психологічної служби в нас немає. Ротний і взводний має розуміти: якщо в нього 8 бойових одиниць, то це 8 бойових одиниць, а не 4 з «білочкою». Ця професія вийде в топ після катастрофічних наслідків. Коли ця професія на часі? Коли хлопці почнуть стрибати з вікон, бо їм щось наснилося? Чи кидатися на дружин, бо подумав, що вона ворог? Мають працювати військові психологи. А їх немає».
«Маріуполь відбудується, будуть нові технології. Деякі села не відновляться, можливо, їх і не треба, бо там не було роботи через закриття підприємств».
«Ми маємо куди рости. На війні ми дізналися, що годуємо Африку. Виявляється, наше зерно найцінніше. Ти можеш жити без газу і нафти, але ти мусиш щось їсти».
— Що б ви порадили молоді читати?
— Просто читати. Хоч щось читати.
— Що закарпатці мають знати про Схід?
— Що Схід і Захід — це Україна.
«Українська освіта потребує багато реформ. Бо якщо вчитель не учить, то він стає негативним персонажем. Школи мають бути вільними від впливу територіальних громад, міської чи обласної влади. Батьки мають вирішувати, хто керуватиме школою. Як у медицині, гроші йдуть за хворим, так і тут гроші мають іти за дитиною. Тоді ми побачимо, що таке ринок, діти йтимуть у хороші школи, а деякі школи стоятимуть пустими».
«Молоде покоління я би попросив не їхати з країни. Україна потребує українців. У тому числі для закінчення війни».
«Уже стає зрозуміло, що росіянам буде соромно мінімум на 3 покоління. Ми вже готуємося до Нюрнберзького процесу, і їм буде так само соромно, як німцям».
«Може це не коректно і не демократично – забирати [російськомовну] літературу, але тепер це треба. Раз можна в архів. Пам’ятники — зробити музей тоталітаризму. Де помилимося, потім виправимо, а може, і не помилимося: деякі речі не зможемо зробити після війни – можемо робити це лише тепер».