Викладачі УжНУ долучилися до вшанування пам’яті жертв у Бабиному Яру

Вересневе сонце цього дня добре гріло, але його тепло і світло не потрапляло до приміщення, у якому саме згадували метеорів Закарпатської землі, що впали в далекому 1941-му.

«Під час німецької окупації Києва в 1941-1943 роках Бабин Яр став місцем масової страти мирного населення. Лише протягом 29–30 вересня в урочищі розстріляли 33771 людину. Загальна кількість загиблих сягає 100 тисяч осіб. Бабин Яр прийняв усіх: євреїв, ромів, українців, вірників і атеїстів, старих і молодих, партійних і «вільних», оунівців, футболістів, журналістів, письменників… Усіх, хто потрапив у немилість нацистів. Прийняв, аби стати їхньою домівкою навіки. Аби вберегти від зла, болю, забуття…»

Про вагому роль визначного закарпатського поета Івана Ірлявського у вітчизняній літературі говорив літературознавець, видавець Дмитро Федака.

Іван Ірлявський народився 1919 року в селі Ірляві неподалік від Ужгорода. Лише 23 роки доля відвела йому для земного життя. За цей час поет, журналіст, громадський діяч брав участь у державотворчих процесах:  у Хусті вступив до лав вояків Карпатської України, співпрацював у літературно-мистецькій громаді «Говерла». 1939 року був змушений виїхати за кордон. Переїхав до Праги, де працював машиністом, коректором, поліграфістом при українському видавництві «Пробоєм».

Як член Культурної референтури ОУН наприкінці літа 1941 р. Іван Ірлявський поїхав до Києва, де брав активну участь у розбудові українського національного життя: став одним із засновників тижневика «Литаври», був секретарем Спілки письменників. Тим часом німці почали розправу з українськими патріотами. Як згадують очевидці тих трагічних подій, Олена Теліга та її друзі знали, що відбудуться арешти, але продовжували працювати. Нова хвиля арештів у лютому 1942 змила понад 200 українців, у тому числі й Івана Ірлявського. Голос Срібної Землі стих у Бабиному Яру, але творчість поета говорить і сьогодні:

Ідем у лавах непоборних, смілих

і знаємо,— святою нам — борня!

На шляху ми — одно незломне тіло,

в майбутньому — Нова Сім’я.

Голова крайових спілчан Василь Густі зачитав власну поезію, присвячену вічно молодому майстру слова.

Відомий на Закарпатті медик і громадський діяч, професор УжНУ Іван Рогач розповів про загиблих родичів у Бабиному Яру – Івана Рогача та його сестру Анну Рогач.

Замордований Іван Рогач був родом із Великого Березного. За часів навчання жив у Мукачеві, Львові, Пряшеві, Оломоуці. Вивчися на священика, а став журналістом. У бурхливі для Закарпаття 1937–1938 роки редагував тижневик «Свобода», котрий згодом став щоденником «Нова Свобода». Зі сторінок газет Рогач закликав усіх українців створити єдиний національний фронт. У 1939 році брав активну участь у створенні Карпатської України, перебуваючи на посаді військового писаря «Карпатської Січі» та секретаря Президента А.Волошина. 1941-го року разом із друзями націоналістами-підпільниками приїхав у звільнену від більшовиків столицю. «Я вже два тижні в Києві, редагую одинокий тут щоденник, тобто сповнилася моя давня мрія», – так журналіст висловлювався про «Українське слово». Іван Рогач намагався пробудити українську свідомість, чим і нажив собі ворогів. Він міг оминути смерть, але вирішив не відрікатися від власних переконань. У лютому 1942 року патріота заарештовують. Івана спіткали жахливі допити, фізичний біль. Спокій він знайшов разом із побратимами у Бабиному Яру…

Присутній на зустрічі голова благодійного обласного фонду «Хесед Шпіра» Михайло Галін розповів про розстріли євреїв у Бабиному Яру, про долю єврейської громади Ужгорода у той нелегкий час.

Студенти Ужгородського державного музичного училища імені Д. Задора Ніколетта Герцак та Сергій Трунтаєв продекламували поезію про ці страшні події. Тріо бандуристок «Чарівні струни Карпат» Ужгородського міського центру дозвілля виконали музичні твори. Мелодії пробудили в присутніх жаль за невинно убієнними.

Вечір пам’яті закінчився молитвою священика греко-католицької єпархії Михайла Баника. «Пом’яни, Господи, всіх полеглих у Бабиному Яру, імена яких Ти і Сам знаєш», – промовляв священик зі сльозами на очах…