Вага поетичного слова Тетяни Ліхтей: вірші письменниці й науковиці зазвучали польською та англійською у нових збірках
Авторка розповіла, що вірші несподівано дістали переклад польською та англійською мовами – такий подарунок зробила їй літературна редакторка, перекладачка та знавчиня польської літератури Олександра Козоріз. Минулої зими, у складний період холодів і відмикань світла, Тетяна отримала в месенджер повідомлення з готовими перекладами своїх творів польською. Спершу була приємно здивована, а згодом з’ясувалося, що Олександра не тільки передала вірші польською, а знайшла Віру Лой-Ващук, якій запропонувала зробити англомовну версію. Врешті книги побачили світ у видавництві «РІК-У».
Передмови до видань написали доцентки УжНУ: літературознавиця Оксана Кузьма та заступниця декана філологічного факультету Галина Шкурко. Письменниця Тетяна Ліхтей називає їх медіаторками, які глибоко відчули поезії, прониклися ними й підготували тексти, що стали ідеальним доповненням до збірок.
«Творче сестринство» і мелодія Закарпаття
Перекладачка Олександра Козоріз у 45-му випуску «Між Карпатами і Татрами» проявила себе в новій іпостасі – вперше оприлюднила українсько-польський переклад. У попередніх випусках серії здійснила мистецькі перетлумачення творів польських авторів – для українського читача.
На презентації Олександра розповіла, що переклади польською не з’явилися на порожньому місці – це результат глибокого, багаторічного зв’язку зі словом. Усе почалося ще з мовної практики в Люблінському університеті імені Марії Склодовської-Кюрі та подальшого року педагогічної роботи. Згодом доля привела пані Козоріз на посаду молодшого редактора у видавництво польських підручників. Туди її запросив Теодозій Старак – блискучий знавець польської мови, редактор, полоніст і перший посол Незалежної України в Польщі. У видавництві саме середовище значною мірою надихало її щодня працювати над словом.
На поличці Олександри завжди стояли поетичні збірки Тетяни Ліхтей. Вони настільки глибоко зворушили перекладачку, що, взявши книгу до рук, вона мимоволі ловила себе на думці: «А як би ці рядки звучали польською?». Так і народилася ідея перекладу. Для 45 випуску Олександра Козоріз перекладала римовані вірші, за які береться не кожен. «Творчість вимірюється не вагою паперу, а вагою слова. Саме така вага є у слові Тетяни Ліхтей. Також – науковість, бо вона з усього може зробити образ», – зазначила пані Козоріз.
Авторка передмови до збірки «Між Карпатами і Татрами» Оксана Кузьма подякувала поетесі за те, що довірила їй світ власної творчості та перекладу: «Тетяна Василівна для мене – це совість поезії, відповідальність. І коли вона звернулася з пропозицією написати передмову, мене вже не лякало незнання польської. Я розуміла, що просто сідаю і роблю. Писала передмову досить довго, за цей час пані Олександра Козоріз «розродилася» на переклад і другої книги. Тож я подумала: ще трохи почекаю, то, може, й інші переклади з’являться (Усміхається. – Авт.). А якщо серйозно, то це прекрасно, коли є творчість душ, що резонують».
Літературознавиця каже, що довго шукала форму для визначення стосунків і творчих, і людських, які поєднані в книзі. Фраза «духовне сестринство», на її думку, особливо підходить тут, адже письменниця, перекладачка й інші жінки, причетні до створення книги, є саме такими посестрами у творчості. А білінгвальний проєкт «Мж Карпатами і Татрами» нині тримається на двох крилах – Тетяни Ліхтей і Олександри Козоріз.
У другій презентованій збірці «Сарабанда дощу» вміщено поезії Тетяни Ліхтей, написані близько 30 років тому. Вони вперше перекладені англійською. Тож для передмови авторка шукала творчу особистість зі знанням іноземної. Колеги порадили звернутися до заступниці декана філологічного факультету Галини Шкурко. Вона зізналася, що вперше писала передмову до поетичної збірки і прийняла виклик із думкою: якщо в мене вірять такі люди, то, напевно, я зможу.
На презентації Галина Шкурко розповіла, що мала багато роздумів щодо того, як якісно підготувати передмову, і зрештою обрала для себе спосіб читати поезію вголос. Коли почала декламувати вірші в англійському перекладі, то відчула їхню тональність і музичність. Тому й назвала свій текст «Мелодія душі, народжена дощем». У такій назві – лейтмотив усієї збірки. «Я справді вважаю, що це мелодія Закарпаття, створена з любов’ю. Вона трішки омита дощем, який у цій книзі буває дуже різним. Сарабанда – це танець внутрішньої свободи. І Тетяна Василівна дала дощу повну свободу: іноді він активний, іноді – меланхолійний. Але кожна іпостась цього дощу зачаровує і наповнює душу спокоєм, піднесенням та світлом. Читаючи кожну сторіночку, ти просто занурюєшся в це диво», – поділилася доцентка.
Міжкультурні взаємини та продовження літературних традицій Закарпаття
Заступник голови спілки письменників Закарпаття Василь Густі, присутній на презентації, згадав історію зародження серії «Між Карпатами і Татрами». «Коли виходила перша книжка, ніхто й подумати не міг, що на неї чекає таке довге, щасливе життя. Згодом ця ініціатива переросла у масштабний проєкт, який став органічною частиною того культурного простору, що свого часу Роман Лубківський назвав «Слов’янським небом». Сьогодні ця географія значно розширилася і поєднує Україну, Словаччину, Чехію та Польщу», – вважає письменник і додає, що кожен випуск «Між Карпатами і Татрами» робить свою справу для поліпшення міжкультурного діалогу.
Доцентка, літературознавиця Олександра Ігнатович під час презентації також високо оцінила творчість Тетяни Ліхтей і зазначила, що вона продовжує літературну традицію, яка склалася на Закарпатті, – Надії Панчук, Христини Керити, Мар’яни Нейметі. «Я порівнюю не художні світи, а те, як глибоку емоцію, що пробирає до костей, вбрати в раціональний, часом іронічний одяг. Така глибина заворожує. А відсутність емоційного шуму дає можливість читачеві заглибитися у світ творчості», – вважає пані Ігнатович.
Серед особливостей поезії Т. Ліхтей літературознавиця виділяє також звертання до природи та інтертекстуальність, коли у віршах відчувається діалог авторки з відомими письменниками. Олександра Ігнатович помітила, що в 30 поезіях часто повторюються образи сну й дощу. Вони відкривають майже всі «кімнати» Тетяни Ліхтей, тільки в одну не можна зайти – особистий світ авторки. Лише той, хто по-справжньому відчує її творчість, відчинить і цю останню «кімнату».
Завідувачка кафедри словацької філології Наталія Петріца відзначила, що книги Тетяни Ліхтей є символічною подвижницькою працею на перетині культур: «Це не просто перекладні видання. За цим – велика робота, хоч Тетяна Василівна часто це заперечує. Книжки – як місток між українською культурою і світом, у них багато автентичних образів, що символізують Закарпаття, допомагають пізнати його».
Авторка подякувала своїм колегам за розуміння й підтримку. Зізналася, що їй приємно і легко працювати на кафедрі, де надихають, окрилюють, радять писати, а не навпаки.
Понад 30 років Тетяна Ліхтей слугує літературі й людям, займається наукою. Тож присутні на презентації бажали письменниці наснаги, продовження легендарної серії та читачів, які по-справжньому відчують струни її поетичної душі.