Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Тактичної медицини слухачів мілітарного підрозділу вишу навчав ужгородський парамедик

Випускник УжНУ Ерік Глеба протягом тижня займався з усіма взводами курсантів першого року навчання кафедри військової підготовки

0 204
Ерік Глеба
Ерік Глеба
Неприємно, страшно, боляче – на війні трапляється всяке. І самі військові неодмінно мають бути готовими до надання невідкладної допомоги собі й побратимам. Основ тактичної медицини протягом тижня ужнівців навчав лікар медицини невідкладних станів, інструктор із військово-медичної підготовки, випускник УжНУ Ерік Глеба.

Із початком війни Ерік пройшов курси з військової медицини і дав собі слово, що продовжить цим займатися. З того часу проводив спеціалізовані вишколи для молоді та військовослужбовців з усієї України. А трохи згодом із колегою-інтерном хірургічного відділення Ужгородської центральної міської клінічної лікарні Іваном Кравчаком вперше поїхали добровольцями-волонтерами на Схід. Після цього був там ще двічі.

Як зауважує Ерік, там, на «передку», зустрів багато тих, із ким бачився на полігонах під час вишколів. «Ті, хто під час вишколів на полігоні займався своїми справами, тепер просили навчити їх максимуму потрібного. Тому те, що розповідаю курсантам, краще раз побачити і почути, ніж потім не знати, як діяти в екстреній ситуації».

Його заняття часом пробирають до кісток, бо ловиш себе на думці: це не просто навчання – так само в житті. Коли поранений стає живим щитом для того, хто надає йому допомогу, коли потрібно витягнути людину з-під куль за всяку ціну, коли потрібно когось залишити помирати… Про все це Ерік розповідав із власного досвіду.

Комплексні практичні заняття передбачені навчальною програмою підготовки, серед яких і питання тактичної медицини. Відбувалися вони з усіма взводами курсантів першого року навчання. Зокрема, вивчали, як надавати першу медичну допомогу в червоній зоні (тобто там, де безпосередньо відбуваються бойові дії), зоні укриття, дізнавалися, як надавати допомогу при опіках, травмах голови, поверхневих травмах (переломах, вивихах), вчилися накладати собі джгути й дивилися, яким чином потрібно транспортувати пораненого безпосередньо з поля бою.

«Під час надання допомоги мозок вимикається, а руки роблять, тому всі ці навички важливо довести до автоматизму. Це стосується не тільки перебування на війні, а й звичайного повсякденного життя, де знання з першої медичної допомоги можуть врятувати життя», – каже Ерік Глеба.

Ксенія Шокіна

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.