Як туризмознавці мандрували перлиною Прикарпаття

Дата заснування цього затишного міста точно не визначена. Проте достеменно відомо, що 1662 року Станиславів отримав магдебурзьке право. Цей рік і вважають його офіційним днем народження.

З 1662 до 1918 року місто мало назву Станиславів, 1939 року радянська влада перейменувала його на Станіслав, а 1962-го з нагоди 300-річчя з часу заснування місто назвали Івано-Франківськом – на честь видатного письменника Івана Франка, який часто бував тут.

Місто-фортецю спорудили в 1661–1662 роках за короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа (Франческо) Корассіні з Авіньйона у формі шестикутника з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. Територія фортеці була оточена спочатку дерев’яними, потім мурованими стінами, а ще – земляним валом та широким ровом.

Станіславів починався з площі Ринок і ратуші, які збережені у дещо зміненому стані донині. Проектування і спорудження міста велося за стандартами й нормами французької будівельної школи. Графічно-метрологічний аналіз «коду» міської структури й сьогодні дає можливість вказати на її унікальність у Східній Європі. Тутешні мешканці зберігали постійний відсотковий паритет за національностями ‒ українці, поляки, німці, євреї, вірмени.

Івано-Франківськ справедливо вважається одним із найкрасивіших міст України. Це місто-прогулянка, найвагомішою цінністю якого є атмосфера європейської історичної перлини, що здавна асоціюється з великою кількістю алей і парків.

Щоб помилуватися Франківськом, відчути всі його барви, варто піднятися на оглядовий майданчик міської ратуші й побачити місто з висоти пташиного польоту – неймовірно красива панорама!

Гуляючи центром, неодноразово проходили найкоротшою вулицею ‒ Івана Труша. Вистелена давньою бруківкою, вона має усього 65 метрів, також вважається найвужчою ‒ 6 метрів завширшки.

Серед візитівок обласного центру – так звана Стометрівка, або просто Сотка, ‒ саме так іванофранківці називають пішохідну частину вулиці Незалежності ‒ від Вічевого майдану до вулиці І. Франка. Назва умовна, адже справжня довжина Сотки ‒ 450 м. Крім того, початок Стометрівки ‒ фактично другий центр міста (першим – історичним – центром є площа Ринок). До початку XX ст. це була головна і найжвавіша вулиця міста. Тут зводили найдорожчі будинки, відкривали найкращі готелі та магазини. Сьогодні це найулюбленіша й найпопулярніша прогулянкова зона Франківська. Тут багато вуличних кафе й ресторанчиків, магазинчиків на всякий смак. Щорічно на Стометрівці й прилеглих вулицях з’являються нові ковані скульптури, які відкривають під час проведення фестивалю «Свято ковалів».

А ще ужгородські гості мали нагоду побувати у підземеллях Бастіону, який є частиною справжніх фортечних укріплень старого Станіславова, прогулятися липовою алеєю вулиці Шевченка до найдавнішого у місті парку, що є улюбленим місцем відпочинку франківців уже понад двісті років.

Наступного дня екскурсійна програма розпочалася з відвідання наукового містечка «Нова енергія» – це сучасна платформа для здобуття знань і повноцінний розважальний навчально-тренінговий комплекс для дітей, молоді та дорослих, де є можливість ознайомитися з науковими досягненнями, новими розробками й новітніми технологіями у сфері енергетики, відновних джерел енергії.

У процесі гри наші студенти ознайомилися із законами фізики, властивостями тіл і перетворенням енергії, поринули у віртуальний світ, позмагалися на вміння, наприклад, хто більше згенерує енергії на велогенераторі, перевірили на собі перетворення енергії, спробували себе у ролі дослідника. Враження – незабутні!

Далі шлях мандрівців пролягав до Геологічного музею в головному корпусі Івано-франківського національного технічного університету нафти і газу. Колекції зібрання поповнювались завдяки придбанню експонатів на виставках, у музеях, в експедиціях і в приватних осіб у Бонні, Парижі, Празі, Відні, Нью-Йорку, Фрайбурзі, Дрездені, Страсбурзі, Філадельфії тощо. За 140 років існування музею було зібрано багато взірців з усього світу. У 2007 році мінералогічна колекція Геологічного музею здобула високу оцінку держави ‒ їй було надано статус національного надбання. Це варто було побачити…

Справжньою окрасою подорожі стало відвідання готелю «Надія» ‒ найбільшого готельного комплексу Івано-Франківська в самому історичному центрі міста. Готель «Надія» ‒ найкращий бізнес-готель 3* Східної Європи за результатами міжнародної премії International Hospitality Awards-2018. Оцінка готелю складалася з рейтингу на найбільших світових сайтах ‒ Booking.com і Trustyou.com, а також оцінювання незалежного експертного журі.

Ужгородці стали учасниками майстер-класу з бездоганного європейського етикету, під час якого дізналися про найголовніші правила столового етикету: як правильно поводитися за столом; як їсти, здавалося б, звичну страву або вишукані екзотичні делікатеси; як сервірувати стіл відповідно до правил етикету; як користуватися столовими приборами. Дізналися й про неймовірні цікавинки у сфері гастрономії. Все це дійство відбувалося під час вишуканого обіду, презентації й куштування палаючого шоу-десерту Фламбе на очах усіх присутніх. А далі було ближче знайомство з фірмою «Надія» (екскурсія по готелю, кухні та залах ресторанів, відвідання Кондитерського дому «Надія»).

А як без легенд? В історії теперішнього Івано-Франківська австрійський період був найдовшим – від 1772-го до 1918 року місто перебувало у складі імперії Габсбургів. Ці півтора сторіччя залишили яскравий слід в історії міста, оповитий безліччю легенд. Одну з найцікавіших знаходимо в книжці Івана Бондарєва «Легенди австрійського Станиславова». На початку ХХ сторіч у Станиславові збудували велетенський торговий пасаж. Офіційно він належав двом братам Гартенбергам, хоча насправді всі справи вів старший брат. Цей купець був найзаможнішою людиною в місті, але цього йому було замало. Гартенберг хотів, аби про його багатство говорила вся імперія. Тому вирішив викласти підлогу пасажу срібними кронами. З цією пропозицією він звернувся до бургомістра.

Чиновник не знав, як бути. З одного боку монети – образ цісаря, і його не можна топтати покупцям. З другого боку – герб імперії, об який також не бажано витирати ноги. Проте й заборонити Гартенбергові викладати підлогу не було жодних підстав, адже в законах про це не було й слова. Бідолашний бургомістр з членами магістрату радився, і в юриста консультувався, але всі лише розводили руками – не радили сваритися зі впливовим Гартенбергом.

Чоловікову тривогу помітила дружина й запитала, у чому річ. Уважно вислухавши, жінка дала розумну пораду. Коли в призначений день Гартенберг з’явився на прийом до бургомістра, той заявив, що дає дозвіл на викладання підлоги, але за однієї умови – монети повинні стояти ребром.

Хоч який був Гартенберг багатий, але на це йому грошей не вистачило. Ображений купець повернувся додому…

Так і добігла завершення подорож до перлини Прикарпаття ‒ Івано-Франківська, міста з галицьким шармом і європейськими традиціями!