Загалом у своїх пошуках ми записали сотні годин інтерв’ю та обійшли майже 20 населених пунктів: Бобовище, Лохово, Грибівці, Балашовці, Їльківці, Розтовятиця, Микулівці, Жуково, Руське, Чопівці, Іванівці, Череївці, Лавки, Лісарня, Клячаново, Щасливе, Горонда, Старе Давидково. Їх особливість у тому, що деякі з них доволі маленькі за розмірами та кількістю населення, однак для нас вони стали не менш цікавими, ніж великі села чи селища із наших минулих експедицій – Ясіня, Великі Комʼяти чи Великий Бичків.
Багато з відвіданих нами сіл можуть похвалитися мультикультурним минулим, оскільки поряд із українським (тоді руським) населенням на Мукачівщині проживали угорці, німці, чехи, словаки і євреї. Зокрема, напередодні Другої світової війни у селі Клячаново останні складали майже п’яту частину його населення. Сліди згаданої культурної багатоманітності помітні у селах до тепер, незважаючи на нівелізаційні процеси радянського та сучасного періодів. Вони проявляються в архітектурних спорудах побутового і культового призначення, деяких місцевих топонімах (наприклад у с. Лохово можна почути назву «міст Лайми», який свідчить про його колишню єврейську історію), матеріальних артефактах і особливо в спогадах старожилів.
Цьогоріч нашим найстарішим оповідачем стала жителька села Руське Ганна Михайлівна Анталик, якій виповнилося 97 років. А загалом серед наших співрозмовників були десятки людей віком під 90 і більше років, дай їм Бог здоров’я! І хоча деяка інформація дублювала відомості, які ми чули в інших куточках краю, тут зустрілося і чимало відомостей унікального та несподіваного характеру. Ми слухали про роки війни, про угорську та чеську владу, про прихід Червоної Армії, про колективізацію, репресії, церковно-релігійні протистояння кінця 1980-х років та інше.
Доволі цікавими були розповіді старожилів досліджуваних сіл про способи носіння дитини у довгому рушнику («гайтці»), великої кундирявої хустки («кестемана») літніми жінками, окремі аспекти родинної обрядовості, зокрема використання довгих рушників старостами на весіллях. Нам вдалось записати цілу низку весільних пісень, які присвячені плетінню вінків, застіллю, куховаркам («сокачкам»), ґазді, що видає заміж дочку та ін. У більшості сіл наші оповідачі показали нам велику кількість рушників, скатертин, серветок, вишитих та витканих ними власноруч або їх мамами чи бабусями. Ми фіксували зразки традиційних гончарних виробів і керамічного посуду, що виготовлявся на цегельному заводі в Іванівцях, старі будинки, побудовані у 20-30-х рр. ХХ ст. На жаль, більшість з них вже запустілі чи навіть напівзруйновані. Для нас їх фіксація цінна у плані визначення системи забудови, матеріалів, що використовувались у будівництві, інтер’єрного планування.
Дуже цікавим є візуальний матеріал здобутий в експедиції. До нього відносяться старі світлини (столітньої давності чи пізніше), фотографії старих церков, цвинтарів, хрестів та будов. Особливо захоплююче було фіксувати естетично-символічну орнаментику будов та парканів, яка представляє собою окреме джерело дослідження менталітету місцевих.
Вся ця інформація зберігатиметься в оцифрованому вигляді в архіві Лабораторії етнології, фольклористики та краєзнавства ім. М.П. Тиводара факультету історії та міжнародних відносин УжНУ, а вибрані інтерв’ю та статті науковців ляжуть в основу чергового випуску збірника «Етніка Карпат».
Окрім безцінної інформації експедиція може похвалитися численними матеріальними артефактами. Це і взірці народного вбрання, тканини інтер’єрного призначення, гончарні вироби, знаряддя ткацького промислу (куделі, веретена, поток, ничильниці), дерев’яні корита, дійниця, спеціальний пристрій для обпалювання свиней («фурчак»), плетена дитяча колиска («більчув») та ін.
Попри щоденну науково-пошукову роботу викладачі і студенти мали час на дозвілля. Поблизу місця, де ми жили є велике озеро, куди гуртом ходили купатися та засмагати. Цікавими подіями були свято Івана Купала; щоденні етнографічні посиденьки, коли усі обмінювалися прожитим чи почутим за день; щотижневі футбольні ігри першої ліги чемпіонату Закарпатської області. Видовищним, зокрема, був матч між командами Бобовища та Заріччя. Програючи 0-5, одна з команд спромоглася упродовж останніх 15 хвилин зустрічі майже зрівняти рахунок, забивши 4 голи, і перетворити ганебно програну гру у достойну поразку.
Серед інших цікавих подій нашого повсякденного життя стала посвята студентів в етнографи. Це дійство традиційно відбувається 17 липня в день народження відомого етнографа-антрополога Ніколая Миклухо-Маклая. Пройти посвяту означає випробовування різними символічними обрядами ініціації, які завершуються клятвою етнографа. У результаті цьогоріч на Закарпатті стало майже на 20 етнографів більше.
Студенти та керівники практики проживали на базі Бобовищенської середньої школи за що вдячні її директорці Галині Теодозівні Касинець, завідуючій господарством школи Надії Василівні Торін та представнику Мукачівської райдержадміністрації Олександру Богіву. Велику поміч в організації практики здійснив бобовищанський сільський голова Володимир Іванович Козак, який дбав про покращення наших побутових умов, організацію зустрічей із місцевими майстрами виноробства та бондарства, старожилами Бобовища.
керівники практики Павло Леньо та Василь Коцан