Археологи Словаччини відзнаками, цінними подарунками і… екскурсією до зоопарку «Ранч под Бабіцов» дякували за співпрацю студентам-історикам УжНУ
Прекрасні спогади, нові знайомства, корисний досвід і багато фотографій – лише часточка набутків юних дослідників із Закарпаття впродовж чотиритижневої практики
Тож наприкінці четвертого тижня археологічної 
практики в Словаччині експедиційна група на чолі з Ігорем Прохненком вирушила до одного із найкращих словацьких зоопарків «Ранч под Бабіцов», де їм вдалося побачити декілька сотень видів представників світової фауни. Спокійні лами, умиротворені тигри, граційні пантери, насмішкуваті макаки, флегматичні кенгуру – це далеко не повний перелік того, що постало перед очима юних істориків. Захопленню початківців-археологів не було меж, а з деякими тваринами вони навіть встановили своєрідний контакт. Зокрема, в зоопарку можна було цілком легально погодувати поодиноких гуанако й лам, а після цього ще й погладити їх. Звичайно ж, такого роду взаємодія неможлива з пантерами або ведмедями, однак студентам цілком вистачило й віддаленого спостереження за хижаками.
Після «Ранча под Бабіцов» на молодь очікували останні дні археологічної практики. Вони нагадували своєрідний святковий феєрверк, під час якого відбувалися надзвичайно важливі речі. Першокурсники стали усвідомлювати себе професійними археологами. А це найбільша честь для студента-історика, який відчув мить тремтіння, після якої колишній початківець стає ”повнолітнім” дослідником з неоціненним досвідом археологічних розкопок.
Помітили «зміну статусу» не тільки наші керівники практики, які оцінили її проходження приємно високими балами. Учасники експедиції були відзначені місцевою адміністрацією в особі голови населеного пункту Йозефа Станковського грамотами за сумлінне ставлення до дослідження Бойнянського городища та нагороджені презентами від керівництва Інституту археології Словацької академії наук, яке представляв відомий дослідник старожитностей Карол Пієта. Такого роду подія трапляється доволі рідко, що вже вкотре довело відомий факт – студенти УжНУ надзвичайно талановиті й цілеспрямовані люди.
Коли в повітрі стихли слова прощання вихованців УжНУ, їх словацьких та польських колег, історики зайняли комфортабельні місця в автобусі і він почав свій рух в напрямку України. Тільки тоді археологи відчували певну солодку втому, змішану з почуттям суму та ностальгії, бо ж покидати хороші місця завжди важко. Однак прекрасні спогади, нові знайомства, корисний досвід і багато фотографій швидко розвіяли цей хвилинний наплив суму, а словацькі археологічні пам’ятки чекають своїх наступних юних дослідників із Закарпаття.