УСЕ ПОЧАЛОСЯ МІЖ ФРАНЦІЄЮ ТА ПОЛЬЩЕЮ
Голова закарпатського осередку БУР Павло Прижегодський каже: «Закарпатський осередок народився у Парижі. Точніше, між Францією і Польщею. Із пропозицією пройти співбесіду на посаду мені зателефонував знайомий, коли я був на верхівці Ейфелевої вежі, а він – у Польщі. А деталі я вже обговорював вранці у паризькій квартирі. На той момент я не був БУРівцем, але знав про проєкт і мав бажання допомогти йому поширитися на теренах Закарпаття.
Вважаю, що волонтером БУРу я став, коли вперше пофарбував стіну. Але усвідомлення того, що таке БУР, до мене доходить лише після того, як пройшов БУР табір. Це кількаденна акція, на яку з’їжджаються волонтери з різних куточків країни. І це настільки концентрований досвід! За 11 днів там організатори навчили мене й дали спробувати стільки, скільки я не пробував, певно, за пів року. Я навчився класти підлогу, цементувати, ставити кути на стіни і навіть мінімально спілкуватися мовою жестів! Я відвідав класні маловідомі місця в Україні. Це просто ВАУ. Ті зміни, які в мені сталися за ці дні, дуже надихають і показують, яким хочеться бачити не лише наш осередок, а й українців загалом».
ЗА РІК ДІЯЛЬНОСТІ ЗРОБИЛИ 8 РЕМОНТІВ
За рік закарпатський осередок згуртував 95 волонтерів. Із ними провели 9 короткострокових акцій-ремонтів – вони називаються БУРчиками – а також 2 БУР-толоки. Є і культурно-освітня програма: нетворкінги (на них співають під гітару, спілкуються за чаєм, грають в ігри чи дивляться фільми) та BUR-talks (лекції на зразок TEDx).
Акції не обмежують одним містом: зробили ремонти в Ужгороді, Мукачеві, були в Чинадійові та Виноградові. Нині команда планує відкрити локальні осередки в Ужгороді та Мукачеві, а надалі – в усіх 6 новостворених районах області. Так удасться працювати ще активніше!
«Одна з найяскравіших особисто для мене історій – історія родини з соціального гуртожитку в Мукачеві, – розповідає Павло Прижегодський. – Рік тому ми прийшли до них і допомогли відбудувати житловий блок. А десь за пів року вже вони самі виявили ініціативу допомогти своїм сусідам і запросили БУР до них. Крім того, вони привели до ладу під’їзд уже власними силами. І побачили, що змінювати світ навколо себе можна і потрібно».
БУР у себе приймала й Оля Томашевська та четверо її дітей. Жінці запропонували відремонтувати помешкання. Пропозиція, каже, була заманливою, адже в домі було багато недоробленого після не дуже сумлінних майстрів.
«У мене в домі було багато чого, не доведеного до пуття або не зробленого взагалі. Спочатку майстри з БУРу були вражені фронтом робіт. Але мене запевнили: чим зможуть – допоможуть. Врешті БУРівці не лише зробили нам ремонт, а й намертво увійшли в наше життя. Знаєш, БУР – це, напевно, назавжди. Потім ми з дітьми уже й самі долучилися як волонтери – допомагали з ремонтом у притулку для тварин від «Кожен має другий шанс».
БУР – це люди, за якими майбутнє. Їхні ідеї мені дуже близькі. Тут такі люди, які наділені щирістю, чесністю, справедливістю – найкращими якостями», – каже Ольга.
ТУТ ДІВЧАТАМ ДОВІРЯЮТЬ «ЧОЛОВІЧУ» РОБОТУ
На волонтерських акціях здобути новий досвід може кожен і кожна. Тут нема ґендерних упереджень, стереотипів чи обмежень. У цьому на власному досвіді переконалася Аліна Білецька – студентка з Рівного, яка спробувала себе в ролі волонтерки на таборі. Власне, з табору на Львівщині й на День народження закарпатського осередку потрапила. Завдяки комунікації.
«Враження про БУР просто надзвичайні, космічні. Знаєш, я ніколи не волонтерила. Я взагалі не до волонтерства. Але подруга Катрін продзижчала мені всі вуха цим БУРом. А я їй: «Яке будівництво? Мене тато приб’є! Я ж юристка!» Але потім я почула відгуки тих, хто пройшов БУР. Вирішила, що варто й мені спробувати. І поїхали до першого БУР-табору.
Я вирішила: якщо там годують, можна безкоштовно доїхати, та ще й дають фірмову футболочку, то чому б і ні?»
«У таборі я виконувала різні ремонтні роботи, крутила лавки, фарбувала, шпаклювала… Не думала, що мені може сподобатися. Але з цими людьми так запалюєшся, ви настільки вірите у те, що робите, що сам у це не вірити просто не можеш! Я скептик у житті, але від цих емоцій подітися просто нікуди! Це космос. І саме завдяки знайомствам, які зав’язалися в таборі, я приїхала в Ужгород на святкування Дня народження вашого осередку».
БУР – ЦЕ ПРО ЛЮДЕЙ
Звісно, у кожного рано чи пізно виникає логічне запитання: а звідки на це гроші?
Фінансування для БУРу виділяє USAID та Міністерство соціальної політики України. Однак значну частину коштів шукають і заробляють самі ж волонтери, також фінансову підтримку регулярними внесками надають БУР-друзі.
У закарпатському осередку з пошуком спонсорів для акцій допомагає студентка факультету здоров’я та фізичного виховання УжНУ Віка Смочко. Дівчина розповідає:
«БУР з’явився в моєму житті близько 10 місяців тому. Мене запросив Паша Прижегодський. Він розповів мені про організацію й запросив на перший БУРчик до Олі Томашевської. Потім я прийшла на ще одну акцію. І на ще одну. А потім ще. Так і опинилася в команді. Тепер займаюся фандрейзингом та краудфандингом – залучаю кошти й матеріали для ремонтних робіт.
Для мене БУР – це люди. Це набагато більше, ніж просто волонтерство, просто ремонт чи просто якась відбудова. Це щось неосяжне. Таке, що живе всередині кожного з нас. Цінності БУРу вплелися в наше повсякденне життя. І ти несеш ці цінності, маєш мету, розумієш, що хочеш досягати висот і змінювати та розбудовувати Україну.
БУР змінив мій світогляд, допоміг розібратися в собі та знайти дуже багато крутих людей. Я неймовірно ціную те, яких людей ми знаходимо і підсилюємо».
Під час святкування Дня народження осередку волонтерам подарували інструменти і понад 1000 гривень на поповнення валізки майстрів. А попереду ще не один ремонт.
Стежити за подіями закарпатського осередку можна в Інстаграмі, або долучитися до чату в Телеграмі.
