Минулого, яке не зафіксоване, – немає: в УжНУ презентували «Літопис неврології Закарпаття»

Дмитро Олександрович Снігурський — лікар-невролог, заслужений лікар України, завідувач неврологічного відділення Ужгородської обласної клінічної лікарні, обласний невролог Закарпатського облздороввідділу, багаторічний голова обласного науково-практичного товариства невропатологів і психіатрів, викладач медичного факультету Ужгородського державного університету, почесний громадянин міста Ужгорода. Завдяки йому дослідження в галузі неврології на Закарпатті вийшли на новий рівень. Окрім того, що він був досвідченим практиком, врятував життя не однієї людини, займався й науковою роботою, багато уваги приділяючи клінічним дослідженням.

«Видання присвячене видатному лікареві-неврологу, організатору неврологічної служби в Закарпатській області, почесному громадянину міста Ужгорода – Дмитру Олександровичу Снігурському, а також кожному неврологу, котрий працював чи працює сьогодні, виконує свою щоденну буденну працю, діагностує, лікує та займається профілактикою нервових захворювань…» – сказано у передмові до видання.

Презентував книгу завідувач неврологічного відділення Закарпатської обласної клінічної лікарні імені Андрія Новака Олександр Пулик. Перший розділ видання присвячено постаті Дмитра Снігурського, другий – розвитку неврологічної служби на Закарпатті. У праці висвітлено життєвий та професійний шлях багатьох неврологів Закарпаття. Цікаво, що як і в кожному літописі, всі розділи починаються зі слів «Літа року…»

Однією зі співавторок книги стала провідна спеціалістка медичної бібліотеки Обласного медичного інформаційно-обчислювального центру Наталія Вакула, котра випустила серію книг про життя видатних медиків Закарпаття. Не одну свою працю вона присвятила непересічній постаті видатного невролога.

Добре слово сказав про дядька племінник Олександр Снігурський: «Мій дядько хотів, аби я став лікарем. Він з дитинства брав мене з собою в лікарню. Так і сталося. Я та кілька членів нашої родини пішли в медичну сферу. Сподіваюся, що книга мотивуватиме людей займатися цією нелегкою справою з любов’ю».

Директор інформаційно-видавничого центру Василь Ільницький анонсував повнотиражний вихід книги в найближчому майбутньому й згадав про роль видатного невролога у власному житті: «Я особисто не був знайомий з Дмитром Олександровичем. Та його ім’я було на вустах з раннього дитинства – він, зокрема, рятував мого батька після аварії».

Ніщо так добре не характеризує вчителя, як слова вдячності та високий професіоналізм у лікарській справі його учнів. Лікар Іван Ігнатович з глибокою повагою відгукується про роботу наставника. Вважає, що видання книги є важливим: «Минулого, яке не зафіксоване, немає. Тому мусимо берегти пам’ять про цю велику людину не тільки у власних спогадах, але й зафіксувати їх у такого роду виданнях». Іван Іванович відзначив також, яку знакову роль відіграла у житті його вчителя родина. Сам Дмитро Снігурський одружений не був, але родина його брата Валентина завжди була з ним: «Головні риси цієї родини – чесність та порядність. Схиляю голову перед всіма Снігурськими та пишаюся знайомству з ними».

Вже учень Івана Івановича – завідувач кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії при УжНУ,  Михайло Орос відзначає, що молоді практики у сфері неврології на Закарпатті мають хороший спадок і ґрунтовні напрацювання у цій сфері. «Галузь творять особистості. Постать Дмитра Олександровича є знаковою для розвитку цієї сфери у нашому краї. Він розвинув її до такого рівня, що тепер можемо похвалитися власною кафедрою та вагомим науковим доробком».

На родинну зустріч завітала і художниця Надія Черній, дружина Йосипа Чернія. Саме пензлю її чоловіка належить яскравий портрет лікаря Снігурського. З теплотою вона згадувала багато кумедних історій з життя Дмитра Олександровича .

Про співпрацю з колегою згадував і видатний кардіолог Закарпаття Михайло Фатула. Він також згадав кілька знакових епізодів з їх професійного життя, а також останні дні Дмитра Снігурського. Серце видатного лікаря перестало битися 19 грудня 1999 року, так і не дочекавшись третього тисячоліття.

Але пам’ять про нього, його здобутки житимуть у пам’яті не тільки найближчих друзів, колег та родини, а й у суспільстві. Насамперед завдяки таким виданням, як «Літопис неврології Закарпаття».