Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

До 100-річчя професора Й.О. Дзендзелівського

Від учениці – з пошаною

1 320

Галина Шумицька


Зозуленько сива, де будеш кукаўа,
Кой єс сой вершечок на бучку зўамаўа?
Буду я  кукаўа на зелені сосньі,
Закля мі вершечок на бучку выросне.
З лемківської пісні
(І.Верхратський «Говор галицких лемків» (1902))

Ці слова й зараз озиваються до мене голосом моєї баби Пайзи (Пелагії), депортованої разом з іншими родичами з української Лемківщини. Вона так і відійшла у засвіти зі своїм таким милим моєму серцю лемківським діалектом, не перейнявши з середовища, в якому опинилася, ні слова, ні звука. Хоча мій дідо мав щодо цього дещо іншу позицію.

Тож до своїх 7 років я не підозрювала ані про літературну мову, ані про інші її діалектні мовні й мовленнєві варіантності та варіації. А тоді почалося. Не скажу, що було легко, особливо з наголошуванням – у лемківському діалекті наголос сталий: на передостанньому складі. Було цікаво й пізнавально. Не раз уже переконалася, що Всесвіт має добре почуття гумору: відколи почала працювати на кафедрі журналістики, одним із курсів, які читаю для студентів, є «Акцентуація».

Йосип Дзендзелівський
Йосип Дзендзелівський

Коли вже студенткою Ужгородського університету підійшла до суворого й часто заглибленого у щось глибоко своє викладача, який читав у нас курс української діалектології, з ідеєю писати під його керівництвом курсову роботу, не було меж здивуванню ні в однокурсників, ні у самого Дзенделя – так ми його називали. З усього свого гігантського зросту уважно подивився на мене й перепитав: А Вам це для чого? – Хочу писати про свій лемківський діалект! – випалила. Його око зосередилося на мені ще прицільніше: А Ви його знаєте? –  Питайте! – не розгубилася. – Ви мені кажіть українською, а я Вам перекладу по-лемківськи!

Тепер уже розумію, що краще б цього не казала… З того ока блиснуло, тоді загриміло: Я Вам зараз перекладу! Дивися, що придумала! Ану кажи, як у вас кажуть на «лисицю»? Точно знала, що «лишка», але з переляку втратила дар мови – витримала тільки погляд, тож справу було вирішено. Звідки було мені, другокурсниці, знати про політичний складник «русинського питання», яке особливо актуалізувалося в ті роки, коли Україна почала виходити з радянського дурману, про оголошення Лемківської республіки москофільською Руською Радою в Гладишеві на Горличчині 1918 р., про спроби кодифікації окремої мови (мікромови) – лемківської та інших. Про всі ті політичні технології, засновані на мовному питанні, які послідовно продовжують застосовувати у щоразу нових варіаціях на теренах прикордонних регіонів України, Закарпаття зокрема, дотепер.

Й.О. Дзендзелівський це добре знав. І робив те, що міг, у тих умовах: активно досліджував закарпатські говори. Розробляв їх внутрішню класифікацію, досліджуючи й описуючи архаїчні риси карпатської групи діалектів південно-західного наріччя української мови. Робив це на засадах наукової аргументації, послідовно дотримуючись класичного порівняльно-історичного методу. Активно збираючи діалектний матеріал у польових умовах, укладав Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області України. Активно долучав до цієї роботи своїх учнів різних поколінь, студентів – так формувалася наукова діалектологічна школа в Ужгородському університеті, представлена нині цілою низкою знаних у науковому світі імен, представниці якої (доцентки кафедри української мови УжНУ О.Д. Пискач і О.Ф. Миголинець) стали організаторками цьогорічної міжнародної наукової конференції «Стан і перспективи сучасної української діалектології», присвяченої 100-річчю з дня народження професора Й.О. Дзендзелівського.

О.А. Купчинський, автор передмови й відповідальний редактор збірника праць Й.О. Дзендзелівського, висновкує про стиль роботи вченого так: «В основі творчості Й. Дзендзелівського лежать засади нормативності мови, усе інше для нього – супровідне, а навіть маргінальне. Отже, вчений дотримується позитивістських підходів до опису і систематизації мовних фактів і явищ. Але він не заперечує вартості інших наукових напрямів і шкіл у мовознавстві». Називаючи його одним з «найбільш освічених лінгвістів нашого часу», освіченість яких є «не просто багатство знань, а знання у певній культурно-історичній системі», зауважує, що «Й. Дзендзелівському випало працювати в нелегкі часи другої чверті та другої половини ХХ ст. Але ґрунтовність його ерудиції виразно тяжіє до високих традицій науки ХІХ ст. – початку ХХ ст.». Це можуть підтвердити всі, хто вчився у першого професора філфаку: дискутувати можна і варто лише мовою перевірених фактів, наукових аргументів. Отже, це перший урок, який треба було вивчити і засвоїти.

Стоять: Б.К.Галас, М.В.Кондор, Г.В.Шумицька, В.І.Лавер; сидять: В.І.Статєєва, Й.О.Дзендзелівський, Н.В.Жовтобрюх, І.Я.Філак
Стоять: Б.К.Галас, М.В.Кондор, Г.В.Шумицька, В.І.Лавер; сидять: В.І.Статєєва, Й.О.Дзендзелівський, Н.В.Жовтобрюх, І.Я.Філак

У ході роботи спочатку над курсовою та дипломною роботами, тоді  дисертаційною кандидатською, ми зібрали й дослідили сотні іменникових дериватів, представивши іменниковий словотвір північнолемківських говірок як систему в її якісному та кількісному вияві, встановивши при цьому спільне й відмінне з українською літературною мовою, іншими українськими говорами. Будь-які сумніви зникли – прийшло чітке розуміння: лемківським говіркам в цілому властиві ті ж дериваційні риси і закономірності, що й літературній українській мові та іншим діалектним масивам, ареальні ж явища обумовлені історичним розвитком лемківського діалекту, міжмовними та міждіалектними явищами. Численні бесіди зі своїми старими родичами, які називали себе «русинами», інтуїтивно не відділяючись від загального масиву українськості, водночас увиразнюючись своїм говором, тепер перевірені на словотвірних моделях. Отже, процес самоідентифікації пройшов успішно, в активі є вагомі аргументи для вираження й обстоювання певної думки.

Тамара Розумик, Валентина Статєєва, Йосип Дзендзелівський, Кирило Галас, Василь Лавер
Тамара Розумик, Валентина Статєєва, Йосип Дзендзелівський, Кирило Галас, Василь Лавер

Подібний шлях пройшло чимало науковців, які виконували свої дисертаційні дослідження під керівництвом Й.О. Дзендзелівського й продовжили його справу в Ужгородському університеті: К.Й. Галас (1960), М.І. Сюсько (1969), В.І. Лавер (1969), Т.М. Розумик (1974), І.В. Сабадош (1974), Б.К. Галас (1978), В.І. Статєєва (1982), Ю.В. Юсип-Якимович (1989), Н.В. Жовтобрюх (1992), М.В. Кондор (1996), І.Я. Філак (1997) та ін.

Йосип Олексійович працює з молодими науковцями
Йосип Олексійович працює з молодими науковцями

Усіх своїх учнів професор завжди дуже підтримував і мотивував. Це урок другий. Підтримував навіть тоді, коли й самому було непереливки. Зазнала з ним і одного, й іншого, тому говоритиму з власного досвіду. Перше згадувати особливо приємно і щемно навіть тепер. Це був мій перший науковий виступ в Інституті української мови Національної академії наук України на XVII діалектологічній нараді пам’яті професора Олекси Горбача 1997 р., куди мене запросив із собою мій тоді ще науковий керівник. Від хвилювання паморочилося в голові, бо вперше у житті наживо бачила й чула філологічних метрів світового рівня, яким мій науковий наставник представив мене тихо й просто: моя аспірантка. Тільки через багато років прийшло усвідомлення, як багато важили ці слова.

До свого виступу про «Словотвір агентивних назв у лемківських говірках» тоді поставилася трохи як до розваги: так було легше впоратися з почуттями й не знепритомніти від того, що виголошувати його довелося перед знаними науковцями (на пленарному засіданні про роль професора Олекси Горбача в українському мовознавстві доповідали Я. Закревська, П. Гриценко, Н. Панкова, М. Наєнко, А.-Г. Горбач), серед яких були й мої тоді викладачі, доктори наук Й.О. Дзендзелівський, І.В. Сабадош та його аспірант В.І. Путрашик, Н.Ф. Венжинович (нинішня очільниця кафедри української мови).

Інший спогад пов’язаний з уже тим періодом, коли Й.О.Дзендзелівський змушений був вийти на пенсію, але не хотів чи не міг  бути пенсіонером у науці, тому працював невтомно. Наукові публікації мали подаватися до друку вже у комп’ютерному наборі, а фізичних сил на це у вченого не ставало. Професор В.І. Статєєва, одна з учениць Й.О. Дзендзеліського, яка теж має цю гарну рису – підтримати молодшого й пошанувати старшого – порадила мені підійти до Йосипа Олексійовича, аби допомогти з набором. Зробила це охоче, знову-таки геть не усвідомлюючи, що це буде одна з останніх чи, може, й остання стаття професора, яку він мені згодом подарував у вигляді відбитку: «Ще одна карпатоукраїнсько-південнослов’янська лексична паралель: укр. діал. вереслó, серб. і хорв. врéсл, вриjèсло». Таких подарованих відбитків у мене чимало:  слугували й слугують зразком роботи й поведінки вченої людини.

До 100-річчя професора Й.О. ДзендзелівськогоПроте найбільш зворушливою стала одна з останніх зустрічей з професором. Цього разу вчений запросив сам, посадив у крісло у вітальні своєї квартири на Підгірній, мовчки пішов до свого кабінету. Чекати довелося довгенько – вже й хвилюватися почала. І недаремно. З’явився у дверях тихо – бачила його тоді ГІГАНТОМ (головою сягав одвірка), у якого по обличчю стікали сльози. Було це дуже несподівано й навіть приголомшливо. Стояв мовчки знову довго – сиділа мовчки рівно стільки ж. Вже бачила, що тримає в руках «Говор галицких лемків» 1902 року видання, розуміла, що має намір подарувати, що сам не може впоратися з хвилюванням. Відчувала себе дуже-дуже малою коло цього ВЕЛЕТА ДУХУ, НАУКИ. Підходила, схиливши голову, а він благословляв. Це настільки сакрально, настільки особисто, що ніколи б про це не говорила й не писала, якби не йшлося про відповідальність. За все, що людина робить. За слова, за вчинки. Це зразок Учителя, який ніколи особливо близько до себе не підпускав, який чітко розмежовував ділове й особисте, який проживав однаково гідно і часи злету, й часи невимовної гіркоти та болю, але твердо вірив у те, що робить. І це ще один урок.

Ще глибше занурення у світ його життя, зокрема наукового, дослідницького, відбулося вже тоді, коли разом з колегами (І.І. Бабущаком, В.І. Путрашиком, Л.Я. Гичко, Ю.В. Юсип-Якимович, Ю.М. Бідзілею та багатьма іншими) працювали над створенням фільму «Життя на карті діалекту». Зібрали тоді чимало цінних відеокоментарів, зокрема від учасників Наукових читань, присвячених 90-річчю від дня народження Й.О. Дзендзелівського. Майже годинний науковий коментар про масштаб постаті іменинника (до кадру увійшли тільки найвагоміші фрагменти) дав, зокрема, директор Інституту української мови НАНУ професор П.Ю. Гриценко, теж присутній на заході. Роль самого Йосипа Олексійовича у заключному кадрі фільму зіграв журналіст Андрій Куликов. У фільмі він одягнутий у легендарне пальто професора, яке мені подарувала його донька Ольга і яке тепер віднайшло собі спокій поряд із речами Олени Рудловчак у її кімнаті-музеї на території філфаку УжНУ.

Різносторонні наукові здобутки вченого узагальнені у працях О.А. Купчинського, В.І. Статєєвої, І.В. Сабадоша, Б.К. Галаса, А.М. Галас, Ю.М. Бідзілі, І.М. Сенька, Г.В. Шумицької та інших науковців, журналістів і будуть ще осмислюватися не одним поколінням мислячих людей.

«Всього кращого!» – казав професор на прощання. Мені воно сприймається як «далі буде» чи «все найкраще попереду». Вірю, що наукові ідеї професора Й.О. Дзендзелівського матимуть реалізацію ще у багатьох успішних проєктах. Наразі ж дані його Лінгвістичного атласу студенти-україністи УжНУ вносять в Інтерактивну мапу діалектів під керівництвом своїх наставників, зокрема доцентів О.Д. Пискач, О.Ф.Миголинець. Над розробкою карти (доступна за адресою https://dialectmap.org) працюють доценти В.В.Шаркань та О.В.Міца разом із групою студентів факультету інформаційних технологій УжНУ. Цього року до наповнення мапи долучилися й студенти Національного університету «Острозька академія» (під керівництвом доцента В.В. Максимчука) під час проходження етнолінгвістичної практики. Робота триває…

Галина Шумицька, докторка філологічних наук
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.