Доцент кафедри історії України Віктор Кічера прочитав лекцію в Пряшівському університеті
Доповідач і дискутанти дійшли думки, що завдяки співпраці держави і Церкви за пастирства владики Павла Петра Гойдича у міжвоєнний період удавалося вирішувати важливі соціально-виховні та освітні питання
Загалом науковий форум складався з двох частин – власне лекції доповідача, що висвітлювала заявлену тему та дискусію про результати пастирської діяльності.
Доповідач розділив виклад інформації на дві частини. Спочатку було подано відомості про різні установи єпархії, котрі підтримувалися або створювалися за владики Павла для підтримки і вирішення соціальних проблем; згодом охарактеризовано вирішення внутрішніх соціальних аспектів, котрі пов’язані зі священиками-пенсіонерами, священичими вдовами і сиротами.
Наприклад, доцент Кічера докладно охарактеризував інтернат для вчительської семінарії, який був розширений за владики, та інтернат Іоана Хрестителя, котрий за єпископа Гойдича розбудований на один поверх через нестачу приміщень для учнів з бідних сімей, що здобували освіту в Пряшеві. Щоби хоч якось вирішити проблему переповненості інтернату, деяким дітям, які навчалися в місті, але мали змогу доїжджати чи вчилися на екстернатій формі, забезпечували принаймні харчування в гуртожитках.
Окрім бідних юнаків, енергійний владика старався і про дівочу молодь. Так, він підтримував чернечі ордени. За єпископа Гойдича сестри-василіанки опікувалися інтернатом для учениць, бо для хлопців віддавна існували два інтернати. Сестри оселилися на Пряшівщині ще 1922 р., прийшовши зі Станіслава (тепер Івано-Франківськ). Василіанки тривалий час не мали власного дому і лише у 1929 р. переселилися в будинок, котрий придбав владика. Пізніше інтернат двічі розширювався (1932 та 1937–38 рр.) через переповненість і велике бажання мати добре морально-духовне і освітнє виховання. Після такого успіху сестри перед війною відкрили навіть новіціат (чернечу школу), отримуючи покликання до ордену як винагороду за морально-виховну працю.
1928 р. владика Гойдич закликає з Галичини опікуватися одним із дівочих сиротинців сестер-служебниць (Сестри Служебниці Пречистої Діви Марії Непорочного Зачаття). Сестри-служебниці спочатку розміщувалися в єпархіальній семінарії, а згодом у єпископській резиденції, де опікувалися кухнею. Це були тимчасові місця перебування, а основним для них завданням стало виховання нових монахинь і дівчат загалом, зокрема сиріт.
У 1934 році для них збудовно сучасний сиротинець, де вони опікувалися сиротами. Діяльність їхня, як і сестер-василіанок, стала вкрай успішною. На сьогодні навіть у Словацькій Республіці статистика не вельми втішна – 30 % дітей є сиротами, напівсиротами або мають родинні проблеми. А тому діяльність на соціальне випередження є вкрай актуальною і сьогодні, маючи такі приклади в історії.
Про те, що владика дбав про молодь, засвідчують і стипендії, котрі встановлювалися для успішних учнів. Тобто акцент робився на заохоченні до навчання, а відмінники отримували матеріальну підтримку.
Також лектор наголосив на соціальних аспектах, що стосувалися не лише вірників, а й священиків, котрі платили в спеціальні єпархіальні фонди для пенсій духовенству, вдів священиків і їх сиріт, таким чином, забезпечуючи собі і своїй родині добру старість і соціальну захищеність.
У дискусії учасники наукового заходу дійшли висновків, що успішна соціально-виховна робота в міжвоєнний період, котра здійснювалася стараннями владики Гойдича, дозволяла вирішити цілий спектр соціальних проблем для держави, натомість Церква, як і тогочасна держава, мали спільний результат, адже держава могла розраховувати на морально здорове суспільство, а Церква – на покликання для орденів і священства.
Окрім того, здійснювалися освітні й виховні заходи держави і Церкви, що сприяло розвитку молодого покоління, котре є майбутнім кожної держави.
Доповідач і дискутанти дійшли думки, що завдяки співпраці тогочасної держави і Церкви в особі єпископа і священиків удавалося вирішувати важливі соціально-виховні та освітні питання.