Другети і не тільки: Про дворян, що жили на території Закарпаття, за прилавком «Кобзаря» розповіли Ласло Зубанич та Оксана Ферков
Віднаходити історичні нюанси кількасотлітньої давності – велике задоволення; історія – це точно цікаво, якщо досліджувати її людиноцентрично, а не просто озвучувати сухі факти – переконані ужнівські науковці
Обоє авторів – фахові історики: Ласло Зубанич – завідувач кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції Українсько-угорського ННІ, а Оксана Ферков – доцентка цієї, а також кафедри археології, етнології та культурології факультету історії та міжнародних відносин.
Другети – рід, завдяки якому Ужгород відбувся як місто, а Ужгородська домінія – як культурний та освітній осередок. Історію цього і не тільки роду досліджують в архівах Закарпаття та Угорщини Ласло Зубанич та Оксана Ферков. Дослідники поділилися цікавими фактами, тож наводимо деякі з них.
Марія Естергазі Другет і Софія Баторі брали участь у бойових діях під Кольчином.
Жігмонда Другета насправді не стратили в Кошицях – у щоденнику його дружини чітко написано, що він помер своєю смертю вдома після тривалої хвороби й похований у склепі. Імре Текелі був його троюрідним братом – родичі не страчували одне одного.
На картині в Мукачівському замку, де підписано, що це Федір Коріатович, насправді король Польщі Ян ІІІ Собейський. А парна картина до неї – не Ілона Зріні, а Марія Казіміра – королева Польщі.
Екскурсоводи часто розповідають, що Ужгород у 1315–1317 роках перейшов роду Другетів. Але грамоти доби Анжу 1328 року свідчать, що король наказує своїм підданим не перешкоджати Другетам у реалізації його права на володіння Ужанщиною, а не Ужгородом.
Ілона Зріні була молодшою на 6 років, ніж вважали досі, а ще – на загальновідомому портреті в червоній сукні з чорним волоссям та перлинами насправді зображена не вона.
«Віднаходити такі нюанси – велике задоволення. Історія – це цікаво, якщо досліджувати її людиноцентрично, а не тільки сухі факти», – переконує Ласло Зубанич.