Філфак УжНУ вшанував одного з перших своїх випускників – «мостобудівника між народами» Семена Панька

«Далекого 1954 року російську філолологію нашого факультету закінчив Семен Панько, якому згодом судилося стати відомою людиною. Писав вірші, прозу, знав російську, угорську, чеську, сербську, хорватську. Тривалий час працюваав у засобах масової інформації Закарпаття. Згодом його син, Сергій Семенович, працював на філфаку УжНУ, а останні десять років викладав у США. Проте повернувся до України», – розпочала деканеса Галина Шумицька.

Відтак зі спогадами про Семена Панька виступили ті, хто знав його чи досліджував творчість.

Іван Хланта, заслужений діяч мистецтв України, хранитель біографії закарпатських письменників, випускник філфаку УжНУ, розповів про життєвий шлях ювіляра.

Семен Панько народився в селі Чопівцях, що на Мукачівщині. Закінчив місцеву школу та Мукачівську гімназію. Потім доля закинула його до Угорщини, але Семен Іванович не забував про рідну землю й культуру. Після Другої світової війни повернувся на Закарпаття. Вчителював, працював журналістом. У 1968 році С. Паньку випала нагода брати участь у всесвітньому конгресі письменників у Белграді (тодішня Югославія). Там закарпатець познайомився з хорватським письменником Іво Андричем, і згодом переклав його роман «Міст на Дрині», який відзначений Нобелівською премією.

«Перекладацька спадщина Семена Панька становить 22 книжки. Це чи не найбільше серед закарпатських перекладачів. Проте уваги заслуговують і поезії та проза самого С. Панька», – зауважив Іван Хланта.

Перший вірш ювіляра опублікований у газеті «Карпатський голос». Тоді йому було 17 років, а 1941-го вийшла збірка «Мой путь». Загалом творчість Семена Панька присвячена історії, звичаям, красі рідного села й краю, соціальним проблемам. Скажімо, вірш «Чиновникам» залишається актуальним і нині.

До слова, Іван Хланта зазначив, що казка Семена Панька «Як Мудрило панів лікував» була б чудовою основою і для театральної вистави, і для фільму. А також порадив студентам досліджувати творчість С. Панька.

Своєю чергою, доцентка кафедри словацької філології УжНУ Тетяна Ліхтей зауважила: аналізуватимуть переклади, які робив закарпатець.

Син ювіляра, Сергій Панько відзначив: «Я вдячний філологічному факультету за організацію пам’ятного заходу. 12 лютого Семену Паньку виповнилося б сто років, але це просто гра цифр. А крім того є магія слова. І це дуже добре розуміє ворог роду людського, який проникає в інструменти впливу на людей. Опиратися цьому допомагає родова пам’ять. Бо Панька ми вшановуємо не тому, що він був лауреатом якихось відомих премій, не тому, що він написав численні збірки. Ми його вшановуємо як трударя на літературній ниві. Саме вони висувають зі свого середовища яскраві таланти. До того ж Семен Панько у ХХ столітті став промовтером європейської інтеграції, коли про неї ще ніхто і не думав».

Із цим погодився й доцент УжНУ, фольклорист Іван Сенько. Іван Михайлович зачитав сонет, у якому назвав Семена Панька «мостобудівником між народами», та закликав будувати, а не руйнувати мости.

Під час заходу також презентували літературно-краєзнавчий часопис «Полуй».

«Крім споминів про Семена Панька, у збірнику є уривок із його автобіографічною прозою. І поряд із щоденником Івана Чендея – це вершина закарпатської автобіографічної прози», – резюмував письменник, журналіст Олександр Гаврош.

Ушанування пам’яті С.Панька продовжать виставкою в Спілці письменників (13 лютого) і урочистою читацькою академією (21 лютого). Наприкінці року також планують організувати конференцію.