Глибоко про життя: у «Письменнику за прилавком» дебютувала Олеся Маркович
Наскрізна лінія її збірок «Поруч» та «Закон життя» – не дати буденній метушні затягти в себе людину, її думки і почуття
«Уявити собі не могла, що сидітиму тут, за прилавком, як учасниця цієї поважної книжкової акції. Для мене письменники, які брали в ній участь, були захмарними, недосяжними. Я не бачила себе серед них, – ділиться з присутніми пані Леся. – А рік тому випадок звів мене з Федором Шандором. Я зачитувала свої новели. Йому сподобалося, і він запросив мене взяти участь в акції. Дуже вдячна йому за цю можливість. До слова, тоді, під час нашого знайомства, у мене народилася новела і про професора :)».
У центрі обох презентованих книг – людина, її почуття, думки. «Я люблю писати про людей, особливо у якихось складних життєвих ситуаціях. Головне – мої герої бачать з них вихід. Думаю, дуже важливо показувати читачу, що вихід є. А взагалі я страшенно залюблена у життя, люблю спостерігати його, помічаю, на перший погляд, дрібниці, з яких воно власне і складається. Побут, повсякденна метушня затягує нас у свій вир, але важливо помічати оте ніби дрібне, вловлювати його», – каже письменниця.
У «Законі життя» є й новели, присвячені Ужгороду, Закарпаттю, та казки для дорослих. Пише авторка і дитячі твори, але на збірку поки не назбиралося. Цікава деталь: на обкладинках обох книжок зображені малюнки доньки Олесі Маркович.
Пані Олеся почала писати недавно. Розповідає, що їй дуже щастить на людей, зокрема свого часу познайомилася з літературознавцем Віктором Ариповським. Саме він першим прочитав її новели, сказав, що треба продовжувати писати, а відтак укладати збірку. Так з’явилася перша книга «Поруч». Авторка з великою вдячністю згадує свого вчителя і шкодує, що він не дожив до презентації збірки.
Письменниця хотіла б написати роман, до якого вже є певні замальовки. Проте, як швидко він народиться, – не знає. Поки ж час від часу з’являються новели. Війна вплинула на творче життя, каже пані Олеся. Спочатку взагалі не писалося, було якесь заціпеніння, просто спостерігала за тим, що діється. «Ті новели, які написані цим часом, певною мірою пов’язані з темою війни. Але про саму війну писати не можу, бо я її не бачила особисто. Тому, вважаю, не маю на це морального права». Щодо теми людини і війни, то трагічних життєвих історій пані Олеся зблизька бачила і чула немало, адже Падіюн один із закладів, що прийняв вимушених переселенців.
Поспілкувавшись з учасниками заходу, письменниця зачитала свої дві нові новели про болісне для українців: дорогу додому та акумуляторну лампу. На кількох аркушах паперу авторці майстерно вдалося розповісти про речі, якими живе сьогодні наша країна.
Підтримати дебютантку прийшли і колеги з Падіюну. Зокрема Софія Кучерява: «Ми з Олесею Іванівною давно працюємо разом, дружимо. Це надзвичайно глибока, чуйна, розумна людина. Напевно, тому її так люблять діти. Маю обидві збірки. Люблю читати ці новели, бо вони дуже змістовні, глибокі, звертають нашу увагу на те, що ми не помічаємо. А ще добре зображують емоційний внутрішній стан людей. Тож з нетерпінням чекатиму наступну книгу».