Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Як одна з найдавніших каплиць Ужгорода стала лабораторією космічних досліджень

Каплиця-лабораторія – особливий архітектурний об’єкт, тому важливо, щоб вона мала майбутнє, в якому відповідно шанували б її славну історію – як XVIII–ХІХ, так і ХХ століть

0 396
На схилах гори Кальварія, що сягає 189 метрів над рівнем моря, здавна росли виноградники. Утім у XVIII ст. призначення основного виноградного узгір’я Ужгорода частково змінюється – воно перетворюється на культовий центр католиків і дістає назву Кальварія, що з латинської означає «склепіння черепа». Відтоді гора стає основним некрополем Ужгорода, а всередині ХХ ст. на її вершині починаються ще й наукові спостереження: в одній із найдавніших каплиць міста облаштовують лабораторію космічних досліджень. З одного боку – щоб приховати нетиповий об’єкт від зайвих очей, у необжитому місці, а з іншого – щоб зекономити на будівництві нового приміщення й водночас змінити призначення споруди. Своєрідне «перепрофілювання» каплиці добре вписувалося в радянську антицерковну політику, жертвою якої стала не одна культова споруда в Ужгороді.

Наприкінці XVIII ст. на Кальварії вже існувало кладовище

У 1711 р. володар Ужгорода та Ужанської домінії граф Міклош Берчені з наближенням цісарських військ покинув місто і край та втік до російського царя Петра І. Усі його володіння перейшли до казенного управління. Значна частина управлінців Ужанської казенної домінії були німцями і словаками католицького віросповідання. Саме вони спорудили в центрі міста неподалік моста через Малий Уж перший пам’ятник просто неба – Святому Яну Непомуцькому. Наслідуючи загальноєвропейську тенденцію XVIII ст., ужгородські католики вирішили створити на міській виноградній горі культовий центр – кальварію, де були б представлені страждання Ісуса Христа, починаючи від його засудження Пілатом і до поховання.

Як одна з найдавніших каплиць Ужгорода стала лабораторією космічних дослідженьУ 1759 р. один із жителів Ужгорода – Давид Петц – вирішив долучитися до облаштування культового центру та подарував для таких потреб свою хату, присадибну землю і сад. Вірогідно, розбудова тривала досить активно, оскільки на карті Ужгорода 1763 р. з’явилася назва гори – Кальварія і позначені на ній дерев’яними хрестами стації, пов’язані з останнім днем життя Ісуса. Правда, дорога до вершини Кальварії починалася тоді ще на перетині сучасних вулиць Собранецької та Ерделі. Відомо також, що в кінці XVIII ст. на горі вже існувало невелике кладовище як один із важливих атрибутів подібних культових центрів. Саме тут у 1797 р. був похований викладач Ужгородської гімназії, угорський поет Габор Дойко.

Пізніше місто продало нерухомість Давида Петца, а на гроші започаткувало окремий фонд, який із часом зріс. У 1826 р. за активної підтримки плебана римо-католицької церкви Йожефа Лінці на Кальварії спорудили нову головну каплицю. Після цього до 1828 р. на гроші цехів музикантів, чоботарів, дубильників і гончарів збудували перші чотири стаційні каплиці, що символізували місця зупинок Ісуса Христа. У 1830 р. за планами інженера Якоба Лама на Кальварію облаштували нову вулицю, котра з’єднала тутешні каплиці і кладовище з містом. У 1839 р. сатмарський римо-католицький єпископ за свій кошт збудував п’яту каплицю, що розташована вже на новій вулиці, як і всі наступні. До 1850 р. на гроші різних благодійників спорудили ще чотири каплиці. Десяту у 1874 р. поставив канонік мукачівської єпархії Андрій Чургович. Три останні каплиці, якими завершилося облаштування Кальварії, збудував відомий римо-католицький плебан Ужгорода Ондраш Будіш влітку 1885 р. Цього ж року він оновив усі 14 каплиць.

Із сакральною спорудою на вершині гори пов’язані два відпусти, які проводилися у святковій обстановці, з римо-католицькою і греко-католицькою службами трьома мовами. Найбільший був присвячений віднайденню Святого Хреста. Цікаво, що головна каплиця була також місцем святкування Дня сажотрусів та пожежників. Щороку 4 травня, у день смерті святого Флоріана, якого вважають покровителем, вони збиралися тут на службу, а відтак відбувалося пригощання для стажерів.

Уже в чехословацький період на горі спорудили ще одну каплицю, куди перенесли пам’ятник Яну Непомуцькому, що стояв неподалік моста через Малий Уж. Каплицю збудували з тих самих каменів, зокрема різьблених, що й попередню – у 1730-х роках. На жаль, однієї ночі вандали скинули стару статую Яну Непомуцькому і вона зазнала непоправних пошкоджень.

Після приходу радянської влади розпочався загальний наступ на релігію й окремі конфесії. Це проявилося не тільки в обмеженні прав вірян, але й у зміні призначення та руйнуванні їхніх культових споруд. Не оминула ця доля й головної каплиці Кальварії та стаційних каплиць. Частину з них узагалі зруйнували. Біля головної останній відпуст католиків відбувся 1948 р. У той час вулиця Кальварія називалася Цвинтарною, а з середини 1970-х років і донині – Тихою. Наприкінці 1950-х рр. каплицю і земельну ділянку, що до неї належала, відібрали від католицької церкви й передали Ужгородському державному університету.

Жовтень 1957 р. – початок космічних досліджень на вершині Кальварії

Мотря Братійчук
Мотря Братійчук

У другій половині 50-х рр. почався світський період історії однієї з найдавніших каплиць Ужгорода. Будівлю пристосували до потреб станції, а пізніше – лабораторії спостережень за космічними об’єктами. Уже 6 жовтня 1957 р. на площі перед історичною спорудою зібралося близько 200 осіб, серед яких були викладачі, студенти УжДУ і всі охочі побачити перший штучний супутник, запущений в СРСР. Керувала дослідницьким процесом Мотря Братійчук – випускниця аспірантури Київського державного університету імені Тараса Шевченка, викладачка фізичного факультету, очільниця станції спостережень за космічними об’єктами. Ще у вересні 1957 р. вона повідомляла в газеті «Радянський студент» про завдання науково-дослідницького підрозділу – зафіксувати координати і час польоту супутника 6 жовтня. До спостережень того дня залучила 12 студентів, яких готувала влітку. Серед них були четвертокурсники І. Алексахін, І. Гомонай, які першими зафіксували супутник, визначили його шлях і нанесли трасу на карту зоряного неба. Вже за рік обсерваторію в Ужгороді включили до десяти станцій СРСР, котрі вели спостереження за штучними супутниками США. Варто зазначити, що навесні того року Мотря Братійчук пройшла курси зі спеціальних астрономічних спостережень в Ашхабадській обсерваторії. Навчання організовувала Астрономічна рада Академії наук СРСР, яка ж зобов’язувалася забезпечити станцію оптичних спостережень всім необхідним обладнанням. Все це робилося з метою підготовки до «космічної ери» та запуску штучного супутника Землі.

Віталій Єпішев
Віталій Єпішев

Жовтень 1957 р. остаточно визначив місце розташування станції візуальних спостережень штучних об’єктів під номером 1055, а згодом і лабораторії – на горі Кальварія. Спочатку науковий підрозділ містився на сучасному фізичному факультеті, а спостерігали за небом із даху будівлі факультету. Однак це місце не підходило для вивчення небесних тіл. Тому Мотря Братійчук звернулася до ректора з проханням про нове приміщення, а ректорат  відповідно – до міста. Окрім того, розмістити станцію на гірці рекомендувала Астрономічна рада. Вибір локації для станції в Ужгороді обґрунтовували тим, що з гори Кальварії відкривається широкий горизонт і весь небозвід. У звіті про роботу підрозділу в 1957–1962 рр. зазначали, що на час організації станції місце спостережень було необжитим, тож сюди підвели електричний струм, телефон, побудували приміщення для пристроїв тощо. Робили це силами студентів, пригадує Віталій Єпішев. Він 55 років працює у лабораторії космічних досліджень, де пройшов усі посади – від студента, який допомагав будувати приміщення для телескопів, – до наукового керівника установи.

Перебудова каплиці в лабораторію та конфіденційні дослідження

Як одна з найдавніших каплиць Ужгорода стала лабораторією космічних дослідженьУ 1963 р. в Ужгороді продовжувалися візуальні спостереження, а також розпочалися фотографічні. Влітку того року стартувало будівництво павільйону для першого на Закарпатті великого телескопа АВР-2, котрий встановили у квітні 1964 р. Купол для нього, що мав 6 метрів у діаметрі і важив кілька тонн, везли вночі на вантажних машинах зі Львова, щоб не заважати транспорту. Віталій Єпішев зазначає, що це коштувало дуже дорого, тож більше подібних куполів не замовляли.

Протягом 1963–1966 рр. тривала перебудова римо-католицької каплиці для потреб станції: зі споруди зняли дах, добудували сходи та звели другий поверх, а новий дах зробили рівним. На першому поверсі облаштували навчальні класи, технічні приміщення. На другому – робочі кабінети. Таким чином зовнішній вигляд та інтер’єр каплиці зазнали кардинальних перетворень.

У травні 1969 року станцію спостережень перетворили в проблемну наукову лабораторію космічних досліджень. Для поліпшення роботи підрозділу виділили кошти на обладнання та штат чисельністю 20 осіб. Це було вкрай важливо, оскільки офіційно розпочали фінансування наукових досліджень, пов’язаних із вивченням космічного простору. У рік створення підрозділу при кафедрі оптики відкрили спеціалізацію з астрофізики й аспірантуру. Структурно лабораторія була приєднана на правах відділу до уже наявної на фізичному факультеті Проблемної науково-дослідної лабораторії фізики електронних зіткнень.

Як одна з найдавніших каплиць Ужгорода стала лабораторією космічних досліджень

У середині 1970-х рр. в лабораторії почали масово проводити дослідження не для широкого загалу. Спостерігали за іноземними (переважно американськими) супутниками. Лабораторія була крайньою західною базою космічних спостережень і радіолокаційною станцією, через яку контролювали і повітряний простір. У 1972 році в лабораторії космічних досліджень уперше здійснена лазерна локація штучного супутника землі. Саме тут функціонував астрограф Бредихіна (з 1967 р.), світлосильний телескоп. На пристроях здійснювали дослідження разом з Академіями наук СРСР і УРСР.

Своїм розвитком лабораторія космічних досліджень завдячує насамперед багаторічній керівниці Мотрі Братійчук, науковому керівнику Віталію Єпішеву, багатьом науковцям-ентузіастам, аспірантам, студентам. За видатні результати, здобуті проф. М.В. Братійчук в астрофізичних дослідженнях, Міжнародна астрономічна спілка найменувала її прізвищем одну з малих планет Сонячної системи – «Bratijchuk» (номер 3372).

Сучасний розвиток науково-дослідницького підрозділу

Найкращим періодом лабораторії був кінець 80-х рр., коли колектив доріс до 38 осіб, – розповідає Віталій Єпішев. Утім уже з 90-х рр. почалося сповільнення наукових досліджень. У 2000-х рр. установа продовжувала співпрацювати з Росією, отримала звідти нові телескопи, приймачі, комп’ютери. З 2014 р. повністю обірвали зв’язки з сусідньою державною, та обладнання залишилося. Сьогодні воно є відносно новим і повністю робочим. Із початком війни в Україні пожвавився інтерес до наукових розробок лабораторії космічних досліджень. Так, від 2016 р. підрозділ постійно співпрацює з Національним космічним агентством.

Як одна з найдавніших каплиць Ужгорода стала лабораторією космічних дослідженьНауково-дослідницька організація сьогодні володіє двома пунктами спостереження (астрономічними обсерваторіями): в Ужгороді та в районі – урочищі Деренівка.

Як одна з найдавніших каплиць Ужгорода стала лабораторією космічних досліджень

У 1980-х рр. та 2000-х рр. були спроби повернення споруди колишньої каплиці з боку римо-католицької церкви і міської влади, але лабораторію відстояли. Після смерті Мотрі Братійчук науково-дослідний підрозділ УжНУ кілька разів обкрадали. Певну недоторканість лабораторії забезпечує антена, що служить українській службі часу і встановлена на даху установи.

Як одна з найдавніших каплиць Ужгорода стала лабораторією космічних дослідженьВарто зазначити, що про становлення і розвиток обсерваторії її керівниця Мотря Братійчук підготувала ювілейне видання «40 років Лабораторії космічних досліджень (1957–1997)», а науковець, педагог, кандидат фіз.-мат. наук Степан Ігнатович написав розвідку «Астрономія на Закарпатті». Книга, що охоплює період 1957–1969 рр., вийшла завдяки його доньці, кандидатці філол. наук, доцентці кафедри української літератури Олександрі Ігнатович, яка стала упорядницею та авторкою післямови. Це чи не єдині науково-популярні видання про лабораторію, що разом із публікаціями в періодиці допомагають сьогодні відтворити історичні етапи науково-дослідного підрозділу.

Будівля головної культової споруди на Кальварії, на жаль, руйнується з кожним роком. Комплексні ремонти тут тривали ще в радянський період. У 2000-х рр. кілька каплиць обабіч дороги оновила греко-католицька єпархія. Час від часу неподалік основної каплиці греко-католики й римо-католики проводять служби. Сучасні відвідувачі будівлі навряд чи впізнають у ній історичну споруду, утім якщо придивитися до першого поверху, можна помітити чимало елементів інтер’єру, нетипових для науково-дослідних установ радянської доби. Каплиця-лабораторія – свідок кількох періодів, особливий архітектурний об’єкт Ужгорода, тому важливо, щоб вона мала майбутнє, в якому відповідно шанували б її славну історію – як XVIII-ХІХ, так і ХХ століть.

Наталія Толочко, Йосип Кобаль.
Фото авторки, з газети «Радянський студент» та
з архіву лабораторії космічних досліджень
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.