Як розвивається вища освіта в Україні та що означає виїзд абітурієнтів на навчання за кордон?
Із 2014 року в більшості сфер в Україні почалися реформи. Часто-густо вони відбуваються зі скрипом, а то й із хрустом. Процес реформування довгий та складний. Що про це кажуть у МОНі?
Про розвиток вищої освіти з часів Революції Гідності
«Із 2014 року 5 років ми займалися тим, що повернули Україну до тих мейнстримів, які характерні в цілому для європейських освітніх систем: автономія закладів вищої освіти, студентоорієнтованість, речі, пов’язані з мобільністю здобувачів освіти, та розвиток автономності університетів. Це був перший п’ятирічний період, – каже Олег Шаров.
Сьогодні ми орієнтуємося на перезавантаження зв’язків між вищою освітою та суспільством: між вищою освітою та економікою, громадянським суспільством, державою. Тому ви дуже часто чуєте речі типу залучення стейкголдерів до управління університетами, розвиток національної системи кваліфікації, зв’язок освітніх стандартів із професійними стандартами.
Завдання цієї п’ятирічки – перезавантажити стосунки системи вищої освіти з її стейкголдерами. Наше завдання – підготувати систему вищої освіти України до реальної участі у тих світових фактичних змаганнях щодо досконалості вищої освіти, у яких беруть участь як провідні, так і середні країни світу. Нам до цього ще досить далеко і ще маємо працювати. Місця́ наших закладів вищої освіти у світових рейтингах потрохи поліпшуються, і ми маємо підготувати систему вищої освіти до того, щоб за 5 років можна було всерйоз починати боротися за першість і приймати відповідні програми та досягати результатів.
Університети – це структури сталі та певною мірою консервативні. Тому вони змінюються й розвиваються дуже повільно.
Що стосується діяльності МОН 2021 року, то ми завершуємо роботу над проєктом «Стратегія розвитку вищої освіти до 2031 року», затверджена концепція державної програми розвитку дослідницької інфраструктури, яка дуже важлива для університетів, і нині закінчуємо погодження концепції розвитку та реконструкції гуртожитків. В останній важливо, щоб виконана вона була згідно з сучасними вимогами».
Про навчання українських студентів за кордоном
Олег Шаров пояснює: «Більшість людей, які їдуть навчатися за кордон по завершенню школи, їдуть не стільки навчатися, скільки працювати і жити там. Це такий у них спосіб індивідуальної євроінтеграції. Їде не так багато людей – від 5 до 8%. При чому останні 2 роки поїхали набагато менше через коронакризу. Дійсно, їдуть до провідних університетів. І це зовсім непогано. Це вписується у загальну тенденцію посилення мобільності студентів, збільшення кількості міжнародних студентів. У всьому світі збільшується кількість молоді, яка здобуває вищу освіту за кордоном. Це характерно для всіх країн, у тому числі для країн із розвиненою системою вищої освіти, як США та Британія. Хтось їде з України, хтось приїздить в Україну. Зрештою, у нас іноземних студентів більше, ніж українських студентів, які здобувають вищу освіту за кордоном.
Є проблема із часто приватними польськими вищими школами у прикордонних містах чи маленьких містечках. Казати про те, що вони можуть дати сильну вищу освіту, не доводиться. Я розумію, що випускник Ягелонського чи Варшавського університету знайде собі роботу, що в Польщі, що в Україні. Насправді кажучи, і в Німеччині, і в Сполучених Штатах. А от випускник такої вищої школи, швидше за все, не знайде собі адекватної роботи за спеціальністю ні у Польщі, ні в Україні. Врешті-решт, це був вибір цієї людини і її родини. Ми як демократична держава можемо цю людину запрошувати, мотивувати, але не можемо їй забороняти і, мабуть, це було би абсолютно неправильно».