Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Книгу про села в долині срібно-сивого Ужа написав знаний історик і краєзнавець

Випускник історичного факультету УжНУ Йосип Кобаль підготував науково-популярне видання про минуле 13 закарпатських сіл, що виникли в Ужанському межиріччі

0 84

Книгу про села в долині срібно-сивого Ужа написав знаний історик і краєзнавець

500-600 років тому, коли древній Уж розтікався багатьма рукавами, у його долині сформувалися населені пункти, які сьогодні входять до однієї адміністративної одиниці – Холмківської ОТГ. Археологами доведено, що найдавніше поселення людей на цій території виникло понад 7 тисяч років тому! Науково-популярні нариси про села Ужанського межиріччя в одній книзі – «У долині древнього Ужа» – представив восени цього року історик і краєзнавець, випускник історичного факультету УжНУ Йосип Кобаль.

Книгу про села в долині срібно-сивого Ужа написав знаний історик і краєзнавецьДо видання увійшли історичні нариси про формування і розвиток цієї території, процес її освоєння людиною, а також про кожне з 13 сіл, що сьогодні входять до Холмківської ОТГ. Матеріали, факти для науково-популярної розвідки історик і краєзнавець збирав упродовж багатьох років. Саму ж книгу написав у період із травня до жовтня цього року. Вона вийшла друком у поліграфцентрі «Ліра» за сприяння голови цієї громади Тетяни Вачилі та депутата Андрія Поляка.

Видання розпочинається розлогим вступом про географічне розташування, природне середовище долини древнього Ужа, розвиток у період середньовіччя, коли трапляються перші писемні згадки про сталі людські поселення. Йосип Кобаль зазначає, що геологами зафіксовані породи епохи динозаврів на цій території, виразним є період формування Карпатських гір, а також Паннонського моря. Про це, зокрема, свідчать знайдені неподалік сіл Холмківської ОТГ скам’янілі зуби мамонтів, фрагменти черепа і рогів гігантського оленя – мегалоцероса. У період середньовіччя на території сучасної ОТГ зафіксовані згадки про неодноразову зміну русел річки. У тамтешніх породах льодовикового періоду досі знаходиться найбільший підводний прісноводний басейн. Тож не дивно, що минайський водозабір (райони сіл Минай, Розівка, Холмок, Коритняни) забезпечує водою лівобережну частину Ужгорода і деякі прилеглі населені пункти, а в селі Розівка є свої джерела мінеральної води.

Фрагмент щелепи гігантського оленя- мегалоцероса із Сюрте (Струмківки)
Фрагмент щелепи гігантського оленя- мегалоцероса із Сюрте (Струмківки)

У другому розділі книги Йосип Кобаль описав прадавні періоди в Ужанському межиріччі. Археолог з’ясував, що в палеоліті люди полювали на території сіл долини Ужа, а жили в Ужгороді, Радванці, Горянах, де зафіксовані стоянки. Приблизно 7 тисяч років тому на сучасній Ужгородщині існувала доволі густа мережа сільських поселень, жителі яких взялися активно освоювати місцеве довкілля.

Після таких історичних екскурсів у книзі подано нариси про кожне з 13 сучасних сіл Холмківської ОТГ від першої згадки – до 1991 року. Це такі населені пункти: Ботфалва, Траск, Кінчеш, Концово, Коритняни, Минай, Розівка, Сторожниця, Боздош, Дарма, Тарнівці, Холмок, Шишлівці. Історично всі вони пов’язані тим, що розташовані в колишній долині древнього Ужа і на їхній розвиток суттєво впливав Ужгород.

Пропонуємо кілька цікавих фактів про села, які описує історик і краєзнавець Йосип Кобаль. Можливо, когось це спонукає до прочитання книги чи кращого ознайомлення з названими населеними пунктами.

Карта із зображенням Ужгорода і всіх сіл, що фігурують у книзі, ХІХ століття.
Карта із зображенням Ужгорода і всіх сіл, що фігурують у книзі, ХІХ століття.

Село Ботфалва виникло на правому березі одного з основних рукавів древнього Ужа. Привертає увагу тим, що його назва походить від імені власника Буда (Бода) та угорської частини «фолу», шо означає «село». Упродовж років мало назви Кішторноц (Малі Тарнівці), Ботфольва, Прикордонне. У період незалежної України населеному пункту повернули його історичну назву – Ботфолва.

У XVIII–на початку XX ст. у селі Траск функціонував заїжджий двір – своєрідний готель, а також бальнеологічний курорт з лікувальною мінеральною водою, грязеві ванни, де місцеве дворянство лікувалося від різних хвороб. У чехословацький період курорт поступово занепав.

Слово «кінчеш» означає «скарб», цінні речі, а також і родючу землю. Сіл із такою назвою було чимало в Угорщині. Закарпатське село Кінчеш виникло як сільськогосподарський виробник – фільварок на великому шматі землі Ужгородської казенної домінії приблизно в 1820-х рр. Серед перших жителів, як свідчать описи Мукачівської греко-католицької єпархії, були греко-католики, тобто українці. У другій половині ХІХ ст. сюди переселилися сім’ї угорців.

Концово в минулому мало кілька назв: Кецетелке (означає «земельний наділ Кеце»), Кецегорка (гірка Кеце), Концгазо (будинок Конца), Кецефелде (земля Кеце), Кецефолво (село Кеце). Назва «Концово» та її український відповідник – «Конхгазо» – з’явилася в чехословацький період. Першим власником села був Іоан Конц, хоча достеменно невідомо, чи саме він дав назву цьому селу. Пізніше землевласниками були ужгородські єзуїти, а згодом Мукачівська греко-католицька єпархія.

Фото центральної частини Коритнян, там, де колись протікав один із рукавів Ужа
Фото центральної частини Коритнян, там, де колись протікав один із рукавів Ужа

Натомість у Коритнянах українське населення з’явилося відносно рано – у XVII ст. Назва цього села зумовлена його розташуванням. Так, одне з русел древнього Ужа проходило через цей населений пункт, на що досі вказує ландшафт, а саме село виникло у заглибленні, руслі – «кориті». Первісний варіант назви – «Керекнє» – пов’язаний із давньослов’янським словом «корито». Цікавий факт, що в XVII ст. коритнянці платили панам звичні для того часу податки натурою (зерно, кури, яйця тощо), гроші та спеціальні податки – бика раз на рік, а також подавали до стола володаря Ужгородської домінії рибу. У той час тут був штучний рибний ставок. Граф Міклош Берчені приїжджав у Коритняни на відпочинок. Серед уродженців Коритнян – відомий історик, викладач Ужгородського держуніверситету Микола Лелекач.

Йосип Кобаль із сином Йосипом в Оноківцях
Йосип Кобаль із сином Йосипом в Оноківцях

Село, що в різні періоди мало схожу до жіночого імені назву – Ніна – це сучасне Минай. У документах знайдено різні варіанти, першою з яких була «terra Ninay» (земля Нінай), затим Нінай, Нєнє Ніна, Мінноі, Міной. Змінена форма Минай вживається з XVII століття. У першій половині ХХ ст. в селі проживали представники різних національностей – угорці, євреї, русини-українці, чехи і словаки, діяли три релігійні громади – реформатська, греко-католицька, іудейська. Трагічною була доля євреїв, яких у 1944 р. вивезли в табори смерті, а синагогу в радянський час перетворили на сушарку вовни, занедбали, згодом вона остаточно зруйнувалася.

Згадки про Розівку трапляються в історичних документах XІV століття, однак назва цього села мала різні варіації, наприклад, Кутурден, Кутурген, Квурден, Кетерген, Кетегин, Текергень. Назва «Розівка» з’явилася після Другої Світової війни, вона не історична, а штучна. Утім походження оригінальної назви поки що невідоме.

Сучасна Сторожниця об’єднує два окремі населені пункти – Йовра і Дарма. Пізніше до них приєднали і Боздош. Так у кінці ХІХ ст. злилася історія трьох сіл. Сучасна назва – Сторожниця – закріплена в 1946 р. (хоча місцеве населення досі вживає назву «Йовра» і «Ер»), вона історична й походить від «сторожів», вартових, що охороняли один із внутрішніх кордонів середньовічної Угорщини або охоронців Ужгородського замку, які жили тут. У книзі Йосипа Кобаля окремо подано історію населеного пункту Боздош – у XІV–ХІХ ст. було окремим селом, в якому існував дворянський палац та власна церква Св. Яна Непомуцького. Дарма – сучасна південно-східна частина Сторожниці, була окремим населеним пунктом до кінця ХІХ ст. У 1930-их роках у Сторожниці зведена греко-католицька церква особливого архітектурного стилю.

У Тарнівцях, що відоме в історичних документах як Торно, Панаторноуц, Торноц, Терновець тощо, місцевий землевласник Жігмонд Бернат у ХІХ ст. тримав палац із величезною бібліотекою й картинною галереєю. Був відомим діячем, якого на 90-річчя вітав сам цісар Франц Йосиф. Похований у родинній крипті в Тарнівцях. Назва села походить від слов’янського слова, що означає рослину терен або колючі кущі. Цікавий факт, що через село проїжджав угорський поет Шандор Петефі.

Село Холмок вперше згадується в 1332 р. під назвою «Гумук». Цю назву доволі легко розтлумачити. Йосип Кобаль зазначає, що в угорській мові слово означає «пісок». Тож село отримало свою назву від піску, піщаного ґрунту, де виникло. Назва «Холмок» запроваджена в радянський період і є штучною, хоч і відповідає природному середовищу цієї місцевості. Незважаючи на схоже звучання, вона походить від слова «холм» – «горб, пагорок, пагорб». В 1912 році в цьому селі побував видатний угорський музикознавець Бейла Борток.

Шишлвівці, розташовані в долині одного з колишніх рукавів древнього Ужа, згадуються в писемних джерелах 1323 р. під назвою «Шішло(в)ц», «Шішлоц», що походить від давньоруського імені Шишло, Шішел, Шішелов.

Автор видання зазначає, що упродовж багатьох років у всіх селах Ужанського межиріччя змінювався етнічний склад населення, тому не можна однозначно стверджувати, що село було чи є угорським, українським або словацьким. В окремих селах із XVII ст., а в більшості з початку XVIII ст. (після угорської визвольної війни під проводом Ференца Ракоці ІІ) тут починають масово з’являлися українці. А в радянський час цей процес ще більше посилився.

Незважаючи на те, що в окремих селах змінені назви, все ж більшість зберегла свої історичні найменування. Минуле в цих населених пунктів дійсно багате, варте уваги дослідників, туризмознавців та широкого загалу. Важливо й те, що на прикладі сіл Ужанського межиріччя можна сьогодні дізнатися чимало цікавого про зміну епох, етнічної ситуації, культури й про історію Закарпаття загалом.

Наталія Толочко
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.