Представляла гостя організаторка зустрічі, доцентка кафедри української мови Алла Галас: «Дорогі студенти, шановні викладачі! Маю честь вітати на нашому факультеті культового письменника, нашого земляка Мирослава Дочинця. Сьогодні ми разом пройшлися факультетом і пан Мирослав із подивом і задоволенням впізнав себе на світлині біля кафедри української літератури, де розміщені фото всіх наших земляків, лауреатів Національної премії України ім. Тараса Шевченка. Також приємно, що багато наших студентів досліджують творчість письменника у своїх курсових і дипломних роботах. Тож після зустрічі у вас буде можливість взяти автограф і поспілкуватися з автором».
Декан філологічного факультету Юрій Бідзіля зазначив: «Мирослав Іванович – це культова особа Закарпаття. У нього багато різножанрових творів, зокрема сповнених філософського змісту. Сьогодні ви зустрічаєтеся з живим класиком, тож цінуйте цю мить, ставте запитання і насолоджуйтеся розмовою».
Письменник розпочав бесіду з авдиторією, розповівши про своє розуміння літературної творчості: «Ми маємо 33 літери. Уявляєте собі, який це скарб? З цих літер треба зліпити слова і розмістити їх у такому порядку, щоб вони не просто мали зміст, а іскрили, випромінювали енергетику, несли естетику, радість і задоволення. Лише тоді тексти стають прозою. Лише тоді ці сірі крючки-букви несуть якийсь новий сенс. А письменник – це і є та людина, яка шукає сенс і себе в цьому світі».
Відтак присутні ставили багато питань про творчість, літературу, журналістику, просили порад і цікавилися думкою автора. Далі наводимо деякі відповіді пана Мирослава.
- Чи впливає думка читачів на ваші твори?
– Ще не вистачало, щоб хтось вчив мене писати (сміється. – Авт.). Я ніколи не прислухаюся до критики. У мене сотні тисяч читачів, і я їх чую, бо відгуки приходять зі всього світу. Але якби прислухався до кожного, а особливо до критиків, то це був би вже не мій твір. Творчість – це твоє відтворення, присутність твого духу в цьому світі через слова. Я ніколи не думаю про те, хто мої читачі і що їм буде цікаво. Якби думав – фальшував би. Я творю, і люди це сприймають. Мої читачі – це люди з розумними очима.
- Як ви вважаєте, в якому напрямі далі рухатиметься українська література?
– Сучасний читач хоче бачити в літературі не просто рух, а дух і модерн нового світопорядку. Але я не знаю, куди буде рухатися література. Я навіть не знаю, що завтра напишу та чим закінчу свій твір. Але обов’язково буде щось нове і цікаве. Читач точно матиме те, чого чекає. Письменники повинні привносити в літературу нові барви, нові сенси, нову подачу. Література – це історія, добра розповідь. Ми всі носії історій, а письменники – їх шукачі та ловці. Я не переймаюся такими речами, подаю те, що підказує мені моя душа.
- Ви пишете для себе чи для читача?
– Звичайно, вам би хотілося, щоб це було для вас. Колись на зустрічі з читачами у Житомирі одна жінка сказала: «Ваші книги написані про мене і для мене». Письменники ні для кого не пишуть. Ми просто пишемо, бо це наша доля. Це більше, ніж робота та творчість, це – мій спосіб життя. А твори потім самі знаходять реципієнта, який приймає їх або не приймає.
- Як придумати цікаву назву чи заголовок для статті?
– Колись я працював журналістом, і це була неймовірна школа. Я ліз зі шкіри, щоб придумати той заголовок. Як притягнути читача, як ошелешити його одразу? Перші речення мають бути такими, щоб людина затягнулася й читала, читала, читала далі. Цікаво не стільки, що і де відбувається. Цікаво, як і чому. Той, хто пише, має відповідати сам на ці питання: як?, чому?, що за цим стоїть? Це, до речі, головне, що я взяв для себе із журналістики у літературну творчість.
- З чого або кого змальовуються ваші персонажі?
– Я не люблю слово «персонажі». І слово «герої» теж не люблю. Як вони народжуються? Це якийсь імпульс. Він з’являється, коли ти готовий повідати світу якусь нову історію, але не можеш розповідати її від себе. Це має розповісти людина, яка поведе читача за собою. Ось так вона й створюється, я з нею знайомлюся, і на це можуть піти місяці. Тоді я вже вгадую, що може зробити ця людина, що сказати. Я не знаю, чим закінчиться ця історія, але я їй довіряю, і вона веде мене за собою. І коли вона вже все сказала та все зробила – тоді треба закінчувати цю книгу.
- Що надихає вас на написання творів?
– Що значить «надихає»? Я взагалі не люблю слово «натхнення». Щось «тхне»? Я надихаюся, мабуть, тим, що і ви. Ми отримаємо цей «надих» від усього: природа, література, музика, родина, Батьківщина, кількість дронів… Я щоранку встаю і перевіряю, скільки дронів поїхало на фронт. Бо це наш світ, який ми маємо захистити.
- У деяких своїх романах ви згадуєте Августина Волошина та період Карпатської України. Чи маєте в планах створити окремий твір на цю тему?
– Звідки я можу знати? Наразі в мене почато вже 6 романів, але я не знаю, чи будуть вони закінчені. Буває таке, що ти пишеш, пишеш, а потім – раз – розривається ця тканина, і відгалужується інша, і починається вже нова історія. Все можна написати. Але ця тема така тонка, складна і до кінця мені не зрозуміла… Карпатська Україна – це моя батьківщина, моє серце. Але це дуже нелегка справа, бо навіть історики не можуть віднайти ту золоту середину.
- Яка ваша найулюбленіша книга?
– «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса.
- А з написаних вами?
– А яка ваша дитина найулюбленіша? Вони всі мої, і я вклав у них все, що міг на той час. У деякі більше, в деякі щось не вдалося вкласти. Але я вам назву, мабуть, «Мафтей». Також мені дуже подобається обкладинка «Єдин», як вдало художниця передала нею суть моїх текстів.
- Що у вашому житті найголовніше? Назвіть одним словом.
– Благодать. Кращого слова я не знаю.
- Що побажаєте нашій авдиторії, нашим студентам?
– Основних речей у цьому світі: будьте сильні, будьте мужні, будьте мудрі. Пам’ятайте, що мир не десь, а всередині нас. Будьте собою.
Протягом усієї розмови часто поверталися до теми російсько-української війни. Ось деякі міркування письменника на цю тему: «Треба думати не лише про те, що вона у нас забере, бо забере надзвичайно багато. Треба ще й думати про те, що нам це дасть, а дасть теж багато чого. Війна – це нові технології, переорієнтація, зміцнення нації. Сьогодні вона відкриває нові знання про нас і переосмислення нас, українців, у цьому світі».
Після зустрічі всі охочі мали можливість придбати книги Мирослава Дочинця та взяти в письменника автограф.
Відео Віталія Завадяка