На кафедрі словацької філології УжНУ обговорили етноідентифікаційні процеси в словацькій діаспорі

Захід відбувся у змішаному форматі – в аудиторії та онлайн. Зустріч організували в межах гранту «Дні словацької мови та культури» для вчителів і студентів словацької філології в Україні, який фінансує Офіс у справах словаків, які проживають за кордоном.

Модерувала зустріч лекторка словацької мови та культури Яна Кесселова. Вона зазначила: «Уже давно іноземні мови вивчають не лише як мовну структуру. Зокрема на рівні лексикології мови досліджують у ширшому культурному контексті. Є такий підхід до лексики, який називається етнолінгвістичним. Він полягає в тому, що через мову ми можемо описати суспільство, яке є носієм і користувачем цієї знакової системи. Тож це своєрідна «простягнута рука» в бік етнології. Пропоную вам уважно послухати лекцію, щоб почути про цікаві мовні моменти».

Завідувачка кафедри словацької філології Наталія Петріца наголосила: «Наша лекторка, пані професорка Кесселова, активно залучає гостьових лекторів у контексті своєї співпраці. І це дуже цінно, тому що ми завжди говоримо про інтеграцію української освіти та науки у європейський контекст. А саме такими кроками, такими гостьовими лекціями ми найкраще демонструємо інтеграцію. На філологічному факультеті ми вивчаємо словацьку мову і літературу. Відповідно мова і література невід’ємно пов’язана із словацьким народом, бо мова – це душа народу, відображення його світогляду і культури. Мова дуже активно реагує на те, що відбувається в житті і відображає всі процеси на кожному історичному етапі розвитку тої чи тої нації. Ну і, звичайно, не менш важливим є питання існування етносів у контексті інших країн».

Лектор розпочав свою розповідь із міграційних хвиль XVIII–XIX століть, коли мешканці бідних гірських районів Словаччини масово переселялися на території тогочасних Угорщини, Румунії та Сербії, головним чином у межах колонізаційних процесів.

Окремо Штефан Іжак зупинився на історії міграції до Закарпаття, яка також набула значних масштабів у XVIII–XIX століттях: першими сюди прибували кваліфіковані ремісники й робітники залізоробних заводів. За часів угорського правління культурні традиції словаків підтримували через школи при церквах, монастирях і гуртожитках, однак після 1867 року кількість словацьких шкіл суттєво скоротилася на користь угорськомовних. Ще одним поворотним моментом стало рішення Польщі 1920 року приєднати частину Орави та Спіша зі словацьким населенням. Приблизно тоді ж у Центральній та Південно-Східній Європі остаточно сформувалася словацька діаспора.

За часів соціалізму словацькі громади у Польщі, Угорщині, Румунії та Югославії мали власні об’єднання, засоби масової інформації та школи, однак діяли під жорстким політичним контролем. Водночас словаки масово емігрували на Захід, передусім до США й Канади. За оцінками, протягом соціалістичного періоду батьківщину покинуло близько 136 тисяч осіб. Знаковою подією того часу став Всесвітній конгрес словаків, що відбувся в Торонто 1971 року.

Падіння націоналістичних режимів у Південно-Східній Європі в 1989–1991 роках лектор назвав вирішальним поворотним моментом для словацької діаспори. Новий імпульс еміграційним процесам надав вступ Словаччини до Європейського Союзу 2004 року. Водночас до країни почали переселятися українці, серби, румуни, болгари, угорці та хорвати. У відповідь на нові виклики словацька держава сформувала окреме законодавство та інституції, що опікуються справами діаспори.

За сучасними оцінками управління у справах словаків, які проживають за кордоном, поза межами Словаччини нині мешкає близько 1,8 мільйона словаків – це майже третина всієї нації.

«Мова не дорівнює етнічній ідентичності, але в середовищі словацьких меншин за кордоном (поряд з культурою, релігією, самоідентифікацією та усвідомленням походження) вона є важливим атрибутом етнічної ідентичності», – наголосив Штефан Іжак.

Повномасштабна війна в Україні, за словами лектора, пришвидшила еміграційні процеси як серед українців, так і серед місцевих словаків. Водночас словацька спільнота демонструє солідарність з Україною: наголошує на важливості збереження культурної спадщини та організовує благодійні ініціативи.

Наприкінці лекції відбулася дискусія, а завершили зустріч спільним фото.