В УжНУ презентували перший в Україні словник невідмінюваних у мові іменників
Авторами лексикографічної праці є професор Михайло Сюсько та його донька доцент Ярослава Шебештян
Книга побачила світ у видавництві «Ґражда» та рекомендована до друку навчально-методичною комісією вченої ради Закарпатського угорського інституту ім. Ференца Ракоці ІІ. Укладачі присвятили 260-сторінкову працю нині, на жаль, уже покійній «дорогій нашій матері і дружині Раїсі Василівні Сюсько з глибокою повагою і вдячністю за турботу і прихильність та у зв’язку з 80-річчям з дня її народження».
У передмові до словника Михайло Сюсько і Ярослава Шебештян зауважують, що незмінних одиниць у мові дуже багато, не всі вони зафіксовані, отже, й не опрацьовані. Кількість таких найменувань постійно зростає у зв’язку з різними суспільними процесами, глобалізацією, тіснішою взаємодією між культурами тощо. Тож словник може стати суттєвим поштовхом до дальшого вивчення невідмінюваних іменників.
Праця складається з двох частин: перша охоплює апелятивну лексику, друга – одиниці одного з різновидів пропріальної лексики – індивідуальні географічні найменування. Перша частина більша обсягом, сюди входять одиниці, які, крім іншого, дістали етимологічне обґрунтування. Натомість слова у другій частині словника укладачі тлумачать на рівні енциклопедичної інформації.
Наприкінці передмови укладачі зазначають, що під час інтерпретації дібраного фактичного матеріалу намагалися розв’язати кілька теоретико-практичних проблем. Серед них такі, як адекватне графічне оформлення і тлумачення відносно нових невідмінюваних слів; послідовність відтворення в іншомовних апелятивах і онімах (власних географічних назвах) літер «и» та «ґ»; визначення граматичного роду загальних назв неістот.
Рекомендують «Словник невідмінюваних в українській мові іменників» «широкому колу читачів – від мовознавців, які фахово опікуються відповідною тематикою, інших професійних мовців (викладачів, журналістів, піарників, учителів та ін.) до всіх, хто так чи інакше цікавиться мовою, дбає про власну культуру мовлення, шанує слово як феномен національної сутності».